ДОСТОВІРНІСТЬ ЕЛЕКТРОННИХ ДОКАЗІВ

Острікова Марина Олександрівна

студентка 2-го курсу соціально-правового факультету
Національного університету «Одеська юридична академія»

Спочатку розглянемо питання, що ж таке електронні докази. Електронні докази – це будь-яка доказова інформація, що зберігається або передається у цифровому вигляді, на підставі котрої суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Нажаль наше законодавство не визнає електронних доказів як окремий вид.

Всі докази при судовому розгляді справі відповідно до ст. 58 та ст. 57 Цивільного процесуального кодексу мають відповідати ознакам належності, допустимості [1], достовірності і достатності.

Саме в цих тезах ми викладемо питання достовірності електронних доказів. Селіванов М.В. визначив, що важливими пунктами при визначенні достовірності електронних доказів, в тому числі й письмових, які були подані в електронному вигляді, є приналежність електронного доказу певній особі та питання про захищеність інформації, наданої у такій спосіб [2].

Відповідно до ст. 6 ЗУ «Про електронний документообіг», електронний підпис – обов‘язковий реквізит електронного документу, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу [3]. Також для ідентифікації автора доцільно було б використовувати наступні факти: приналежність певного ресурсу, з якого надходили електронні файли певній особі; постійність використання для передачі електронної інформації цих ресурсів; пов‘язаність переданої інформації з певною особою, та на підставі цього підтверджувати приналежність до певної особи електронних відомостей, надісланих таким чином.

Корисною є ідея, що закріплена в законодавстві ФРН з цього питання. Ст. 371 Цивільного процесуального кодексу ФРН визначено, що факт реєстрації поштової скриньки на офіційному державному електронному ресурсі (Dе-Mаіl-Kоntо) за певною особою, надає право суду вважати електронний документ висланий з цієї електронної адреси таким, що є приналежним до власника цієї електронної скриньки. Це підтверджує можливість використання такого підходу до ідентифікації особи.

В питанні, пов‘язаному із визначенням захищеності електронних доказів, варто зазначити, що на відміну від письмових доказів, викладених на папері, чи речових доказів, в електронні докази досить легко вносити певні зміни, істотно впливаючи на зміст викладеної інформації. Багато вчених також вважають, що достовірність електронних доказів повинна перевірятися за певними атрибутами, які їм належать, в тому числі: ім'я файлу і тип вмісту; дата і час створення файлу; ім'я власника файлу; розмір файлу; права доступу до файлу; метод доступу до файлу.

Американська система зазначає, що в випадку достатньої фізичної захищеності джерела доказу, також важливо перевіряти чи можна було внести зміни до файлу за допомогою віддаленого доступу, й до цих ознак захищеності відносить такі питання: Чи комп'ютер підключений до локальної мережі? Хто має доступ до локальної мережі? Чи всі хто має доступ до локальної мережі, мають доступ до самого файлу? Як локальна мережа захищена від інших мереж? Хто має доступ до комп'ютерів мережі під час виконання трудових обов‘язків та позаслужбовий час? Є комп'ютер вільним від неавторизованих додатків? Чи всі спроби доступу автоматично реєструються? Які є обмеження на доступ? Ці, і інші потенційні питання мають безпосереднє відношення до створення повної картини контролю доступу до доказу і повинні бути розглянуті.

У той же час Ворожбит С.П. притримується думки, що не можна сприймати захищеність як обов‘язкову ознаку достовірності, коли мова йде про електронні докази. На її думку таке судження автоматично лишає доказової сили будь-яку інформацію, яка була отримана з мережі Інтернет, оскільки практично неможливо перевірити незмінність такої інформації [4].

Виходячи з вищезгаданого, електронні докази мають велике значення на даний момент, оскільки більшість інформації зберігаються саме в електронному вигляді. Найбільша проблема електронних доказів пов‘язана із доведенням їх достовірності, тому ми вважаємо за доцільне досліджувати шляхом визначення певних атрибутів електронних файлів, таких як дата і час створення файлу, його ім‘я та формат, його розмір в електронних одиницях (байтах), права доступу, та його розташування, а також шляхом аналізу доступності джерела надходження доказу для доступу з локальної мережі задля доведення ознаки захищеності.

Щодо встановлення приналежності до певної особи, то це питання можна вирішувати не тільки за допомогою електронного підпису, а також за ознакою приналежності джерела надходження інформації певній особі, поінформованості особи про це джерело, послідовності та пов‘язаності інформації, що з нього надходила.

Список використаної літератури:

  1. Цивільний Процесуальний кодекс України // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zаkоn4.rаdа.gоv.uа/lаws/shоw/1618-15.
  2. Селіванов М. В. Надання письмових доказів в електронному вигляді та перевірка їх достовірності // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.cіp.іn.uа/r33280/.
  3. Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг» // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zаkоn2.rаdа.gоv.uа/ lаws/shоw/851-15
  4. Ворожбит С. П. Интернет как источник доказательств по гражданским делам. // Закон. – Nо 1. – 2008. – C. 107–113.
Вы здесь: Home Доклады конференции Острікова М. О. ДОСТОВІРНІСТЬ ЕЛЕКТРОННИХ ДОКАЗІВ