СТАНОВЛЕННЯ ІНСТИТУТУ ЕЛЕКТРОННОГО УРЯДУВАННЯ: НАЦІОНАЛЬНІ ПЕРСПЕКТИВИ
ТА ДОСВІД ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

Орлов Олександр Вікторович,
Раздорожна Світлана Володимирівна

студенти 5-го курсу судово-адміністративного факультету
Національного університету «Одеська Юридична академія»

У сучасній Україні одним з найактуальніших питань державного управління є питання формування електронного урядування. Створення та впровадження системи електронного урядування дозволить вирішити питання організації електронного документообігу всередині органів влади, перевести на електронну форму інтерактивної взаємодії держави та її громадян, забезпечувати контроль за управлінською діяльністю органів влади як в процесі прийняття рішень, так і під час їх реалізації.

В силу орієнтації сучасної політичної влади України на досвід Європейського Союзу та США, доцільно вивчати та залучати успішні практики розвинених країнах щодо впровадження електронного урядування.

На сучасному етапі існування електронного уряду, можна виділити чотири основні моделі [1]:

  • європейсько-континентальна модель;
  • англо-американська модель;
  • азіатська модель;
  • українська модель (на етапі формування).

Європейсько-континентальна модель електронного уряду характеризується [2]:

  • наявністю наддержавних інститутів (Європарламент, Єврокомісія, Європейський суд), рекомендації яких є обов'язковими для виконання всіма країнами Європейського союзу;
  • високим ступенем інтеграції європейських народів і країн, що проявляється в єдиній валюті, в єдиному загальноєвропейському інформаційному просторі, в підготовці нової єдиної Конституції, в вільному пересуванні капіталів, енергії, інформації;
  • жорстким законодавством, що регулює інформаційні відношення і інформаційні потоки, що циркулюють в європейському інформаційному просторі.

Управління та вся діяльність урядів-членів ЄС і наддержавних структур (Європейського парламенту, Суду Європейського Союзу, Європейської комісії та ін.) у даній моделі обумовлені застосуванням інформаційних технологій з орієнтацією на потреби громадян ЄС. Даний тип електронного уряду дозволяє кінцевому споживачеві отримувати урядову інформацію в режимі реального часу, використовувати систему електронного голосування або отримувати послуги від уряду при сплаті податків і зборів.

На виконання даної програми ЄС у 2000 році було розроблено Програму «Електронна Європи», одним з головним напрямків якої є впровадження електронного уряду. У 2001 році була прийнята загальноєвропейська резолюція щодо е-урядування та створена спеціальна група координації дій. На сьогодні успішні проекти впровадження електронного урядування реалізовані в Великобританії, Німеччині, Франції та ряді інших країн.

Спільними рисами електронних урядів всіх країн-учасниць ЄС є:

  • повсемісне збільшення кількості послуг, які громадяни можуть отримати не виходячи з дому;
  • збільшення фінансування проектів «електронного урядування» з кожним роком мінімум на 10%;
  • скорочення чисельності чиновників і збільшення кількість працівників ІТ-сфери;
  • стимулювання громадян використовувати переваги електронного урядування, шляхом отримання знижок при сплаті податків, зборів, комунальних платежів та штрафів.
  • формування спеціальної законодавчої бази, яка якісно регулює відносини у сфері електронного урядування;
  • орієнтація на інтереси пересічного громадянина, який має бачити в уряді партнера, що робитиме все для полегшення життя шляхом зниження кількості бюрократичних перепон;
  • зниження витрат на утримання чиновників та їх апарату, а також витрат на папір, що призвело до економії до 10 – 20 млрд. євро на рік.

Локомотивом у впровадженні англо-американської моделі електронного урядування стала Канада, яка ще в далекому 1994 році стала вирішувати питання відкритого доступу громадян до урядової інформації і поставила собі за мету за 5 років побудувати систему електронного урядування. В результаті застосування модульного принципу ця система була розділена на 4 контури [3]:

  • сайт Канади;
  • інформаційний портал, який об'єднує підпортали;
  • проміжне програмне забезпечення (ПЗ), що включає пошукову машину, системи автоматизації бізнес-процесів, системи інтеграції додатків і даних;
  • інфраструктурне ПЗ, що складається з системи управління паперовими і електронними документами, електронного сховища і системи керування базами даних.

На сьогодні в рамках цієї системи було налагоджено зв’язок і взаємодію між громадянами і державними структурами за допомогою найпотужнішого інформаційного порталу, який об'єднує понад 500 сайтів. Відмова від необхідності безпосередньої присутності громадян і обробки паперової документації за останні три роки дозволила скоротити витрати державного апарату майже на 10 млрд. доларів.

Провівши аналіз, можна стверджувати, що американський підхід помітно і багато в чому відрізняється від європейського, що обумовлено і структурою, і традиціями державного управління в США. Системний підхід до розвитку електронного уряду був закладений ще в 90-х роках минулого століття. Для цього в США розроблено Стратегію електронного урядування (E-Government Strategy), яка спрямована на підвищення ефективності роботи федерального уряду та передбачає в собі такі заходи [4]:

  • спрощення інформаційного сервісу;
  • виключення дублюючих один одного і надлишкових рівнів урядового управління;
  • полегшення пошуку інформації та отримання послуг від федерального уряду для громадян, підприємців, урядових і федеральних службовців;
  • націленість урядових структур на швидке задоволення потреб громадян;
  • створення умов для втілення в життя інших ініціатив федерального уряду по підвищенню ефективності його діяльності.

Згідно з розробленою стратегією однією з головних цілей розвитку е-Government є скорочення масштабів, а в ідеалі і повне викорінення дублювання одних і тих же функцій в різних урядових агентствах для того, щоб полегшити громадянам доступ до них і скоротити витрати на утримання надлишкових служб і відомств. З технічних аспектів лише деякі регулюються федеральним законодавством, а інші або визначаються законами штатів, або розглядаються лише в контексті федеральних стандартів побудови архітектури держпідприємств. Не зважаючи на відсутність законодавства про свободу доступу до інформації, підхід американського уряду до питань захисту даних відрізняється набагато більшим лібералізмом, ніж політика Європейського Союзу.

Азійська модель має свій специфічний стиль управління, що зумовлено азійським типом корпоративної культури і багатошаровою системою державного управління, організованою за принципом ієрархічної піраміди [4]. Приміром, Уряд Південної Кореї при формуванні моделі електронної демократії в 1987 році основний акцент робив на задоволенні інформаційних потреб населення та впровадженні інформаційно-комунікаційних технологій в систему культури і освіти, розробці інфраструктури і бази електронного урядування. Після чого ще 2010 року ООН визнала систему електронного урядування Південної Кореї найкращою і найефективнішою в світі. Зараз Південна Корея з солідним відривом випереджає інші держави і за рівнем розвитку системи, і за ступенем її популярності серед громадян, які можуть здійснювати практично всі операції, не виходячи з дому: починаючи від покупок в магазинах і закінчуючи оплатою рахунків і оформленням документів. Кілька років тому в державному секторі країни була введена 100 відсоткова система електронного документообігу. Функціонування системи електронного уряду дозволило за останні два роки заощадити для державного бюджету понад 1 млрд. доларів і скоротити число службовців майже на 9 тисяч осіб.

Щодо нашої держави, то за останні роки Україна здійснила значні кроки на шляху становлення електронного урядування. Ще в 2010 році було видано розпорядження КМУ «Про схвалення концепції електронного урядування в Україні», яка була розрахована на 2010–2015 роки, але її дію було подовжено. Цей документ є визначним в становленні електронного урядування, бо він передував іншим законодавчим актам в сфері електронного урядування. У ньому вперше дано визначення поняттю «електронного урядуванню» та прописані його основні задачі та принципи. На сьогодні в Україні нормативну-правову базу щодо забезпечення розбудови системи електронного урядування становлять Закони України: «Про основні засади розбудови інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015 роки» (2007 р.), «Про інформацію» (2011 р.), «Про Національну програму інформатизації» (1998 р.), «Про доступ до публічної інформації (2011 р.), «Про захист персональних даних» (2011 р.), «Про адміністративні послуги» (2013 р.), «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах» (1994 р.), «Про електронний документ та електронний документообіг» (2003 р.), «Про електронний цифровий підпис» (2003 р.), «Про захист персональних даних» (2010 р.) та ін.

Можна казати, що зараз докорінно змінюється підхід до надання послуг населенню від застарілого радянського до отримання послуг на сучасний європейський лад. Тепер громадяни України можуть отримати досить широкий спектр послуг, не виходячи зі свого будинку, скориставшись комп’ютером та доступом до Інтернету. До таких послуг можна віднести можливість онлайн-подачі заяв до органів РАЦС, отримання свідоцтв про народження дітей у пологовому будинку, можливість онлайн-контролю громадянами виконавчого провадження, онлайн-відстеження реєстру прав власності на нерухомість, онлайн-запитів до будь-якої державної установи або організації. Крім того, своєрідними проривами щодо реалізації програми електронного врядування стали запуск у 2015 році сервісів подачі е-декларацій та публічних закупівель «Prozzorro». Ці досить значні кроки почали стимулювати створення й інших подібних сервісів та реєстрів різними органами виконавчої влади.

На основі вище зазначеного, можна стверджувати, що наша країна повільно але впевнено йде по шляху становлення електронного урядування. Гальмування на цьому шляху зумовили проблеми військового характеру на сході країни та корупційна складова, зумовлена сваволею бюрократичної машини чиновників. Саме електронне урядування забезпечуватиме прозорість роботи державного апарату, знизить, якщо не ліквідує, залежність особи від впливу чиновників, а отже – попереджуватиме корупцію як таку. Ми вважаємо, що для закріплення системи електронного урядування Україна має виконати такі кроки:

  • по-перше, прийняти Закон України «Про електронне урядування», в якому чітко визначити поняття, задачі, принципи та шляхи його впровадження;
  • по-друге, включити завдання щодо впровадження електронного урядування  до стратегічно важливих задач держави на 2017 – 2020 роки;
  • по-третє, збільшити фінансування проектів з електронного урядування та забезпечити залучення молодих спеціалісти в області ІТ до державної служби.

Ці досить прості на перший погляд кроки дозволять зміцнити довіру до держави та її політики, нададуть значний поштовх у демократичному розвитку та становленню нашої держави в соціальній та економічній сфері, подальшому радикальному перетворенні українського суспільства, а також доведуть нашим європейським партнерам, що ми здатні до змін та робимо все, щоб дійсно стати сильною європейською державою.

Список використаної літератури:

  1. Романенко E. О. Електронний уряд – нова модель інформаційно-комунікативних відносин / E. О. Романенко // Теорія, історія держави і права. Європейські перспективи. – 2015. – № 6. – С. 75–79.
  2. Дзюндзюк Б. В. Зарубіжний досвід взаємодії органів влади з громадянами в умовах розвитку інформаційного суспільства / Б. В. Дзюндзюк // Вісник Національного університету цивільного захисту України. Серія : Державне управління. – 2016. – Вип. 2. – С. 94–101.
  3. Галаган Л. М. Сучасна інженерія інформаційних ресурсів в контексті розвитку систем електронного урядування / Л. М. Галаган // Матеріали V міжнар. наук. конф. молодих учених «Молодь. Наука. Інновації» / Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського. – К., 2014. – 136 с.
  4. Дубов Д. В. Основи електронного урядування: навчальний посібник / Дубов Д. В. Дубова С. В. Основи електронного урядування. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 176 с.
Вы здесь: Home Доклады конференции Орлов О. В., Раздорожна С. В. СТАНОВЛЕННЯ ІНСТИТУТУ ЕЛЕКТРОННОГО УРЯДУВАННЯ: НАЦІОНАЛЬНІ ПЕРСПЕКТИВИ ТА ДОСВІД ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН