- Подробности
- Просмотров: 1111
Воробйова К. О.
студентка 2-го курсу факультету підготовки слідчих ОВС НУ "ОЮА"
Науковий керівник: к.т.н., доцент Ємельянов С.Л.
НОТАРІАЛЬНА ТАЄМНИЦЯ В УКРАЇНІ
Питання нотаріальної таємниці є недостатньо розробленими на науковому рівні. Дотепер нотаріальна діяльність залишалась під впливом лише нормативного регламентування, а пошуки науковців стосувались тільки окремих її аспектів та проблем. Актуальність дослідження нотаріальної таємниці обумовлюється, зокрема, змінами, як вносились до чинного законодавства щодо регламентації правовідносин у цій сфері.
На думку В. М. Парасюка, нотаріальна таємниця, поряд із адвокатською, банківською та медичною відноситься до різновидів професійної таємниці (Парасюк В. М. Нотаріальна таємниця: окремі спірні питання / В. М. Парасюк // Митна справа (Митний комплект): Митні правила. – 2010. – № 6. – Ч. 2. – C. 182–185). Як відомо, професійна таємниця – це матеріали, документи, інші відомості, якими користується особа в процесі виконання своїх професійних обов’язків, які забороняється розголошувати у будь-якій формі.
Первісна редакція Закону України «Про нотаріат» обмежувалася лише вказівкою на те, що на нотаріуса покладається обов’язок зберігати в таємниці відомості, одержані ним у зв’язку із вчиненням нотаріальних дій. Подальше реформування нотаріату в Україні ознаменувалося внесенням змін до вказаного Закону, які розширили поняття «нотаріальної таємниці». Відповідно до статті 8 закону України «Про нотаріат» нотаріальна таємниця сукупність відомостей, отриманих під час вчинення нотаріальних дій або звернення до нотаріусу заінтересованої особи, в тому числі про особу, її майно, її майнові права та обов’язки тощо. Таким чином, “предметом нотаріальної таємниці є будь - яка інформація, яка стала відома нотаріусу у процесі нотаріальної діяльності.” (Про Нотаріат: Закон України від 02.09.1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 39. – Ст. 8).
Складовими поняттями нотаріальної таємниці В. М. Парасюк виділяє 4 основних компоненти: 1) зміст інформації, що становить нотаріальну таємницю; 2) визначення кола осіб, обов’язком яких є зберігати нотаріальну таємницю; 3) порядок нотаріального провадження з відомостями, що становлять нотаріальну таємницю; 4) відповідальність за порушення вимог законодавства щодо збереження нотаріальної таємниці.
Принцип таємниці вчинюваних нотаріальних дій, також розглядала Бондарєва М. В. (Бодарєва М. В. Принцип таємниці вчинюваних нотаріальних дій / М. В. Бондарєва // Часопис Київського університету права. – 2009. – № 4. –С. 198–202). На її думку, вимога обмеженості доступу до відомостей, які утворюють нотаріальну таємницю, означає, головним чином, що відомості про факт звернення до нотаріусу, суть і зміст його консультації, відомості про нотаріальну дію, і, як наслідок, документи, які оформлюються в процесі дії або консультації, матеріальні носії конфіденціальної, таємної інформації, – не можуть бути розголошені тими, кому в силу їх службового, професійного або іншого обов’язку зазначена інформація стала відома. Іншими словами, збереження таємниці вчиненої нотаріальної дії як принцип нотаріального процесуального права формалізується також як важливіший обов’язок нотаріусу.
Слід відзначити, що вказаний підхід є традиційним і для законодавств більшості країн. Наприклад, стаття 32 іспанського закону про нотаріат від 28.05.1962 р. забороняє вилучення нотаріальних документів, журналів, реєстрів навіть за рішенням суду. Виключенням є транспортування документів у приміщення архіву або форс-мажорні обставини. За наявності необхідних підстав і виключно при розслідуванні злочинів за рішенням правоохоронних органів з нотаріальних документів можуть робитися виписки, про що на них здійснюється відмітка. Правом на ознайомлення з нотаріальними документами наділяються тільки безпосередні учасники провадження, їх спадкоємці, суд та інші правоохоронні органи. Французьке законодавство, Закон від 11.02.2004 р. №2004-130, Валютно-фінансовий кодекс в статті L 561-1 CMF охороняє таємницю юридичної консультації, що надається нотаріусом, проте зобов’язує нотаріусів повідомляти прокурора республіки про вчинені дії, якщо підозрюють кримінальне походження грошових коштів, що використовуються при здійсненні угод купівлі-продажу нерухомості, підприємств, відкриття банківських рахунків, управлінні довірчою власність тощо.
Для того, щоб бути визнаним об’єктом правової охорони як нотаріальна таємниця, інформація повинна, на мою думку, відповідати наступним істотним ознакам:
- бути пов’язаною з особою, що звертається до нотаріусу, її майном;
- законодавство не повинно містити обмеження щодо можливості віднесення такої інформації до нотаріальної таємниці;
- інформація не відноситься законодавством до загальновідомої та загальнодоступної;
- обізнаність нотаріусу з такою інформацією – результат професійної діяльності.
Також, такі вчені як Н. Авдеєнко та М. Кабакова підкреслили у своїй праці, що вимога збереження таємниці поширюється не тільки на зміст нотаріальної дії, але і на факт звернення таку дію вчинити.
Необхідно наголосити, що предмет нотаріальної таємниці складають факт звернення до нотаріусу; мотиви, що спонукають до звернення; відмова нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії та причини такої відмови; документи, передані нотаріусу для вчинення нотаріальних дій; документи, які складені під час нотаріального провадження; суть консультацій, порад, та роз’яснень; процесуальні дії нотаріуса, які спрямовані на реалізацію прав осіб у нотаріальному процесі; відомості про особисте життя клієнта чи членів його родини; будь – які інші відомості, які можуть бути розголошені лише з дозволу особи-клієнта. Оскільки встановити перелік всіх відомостей, які можуть бути одержані нотаріусом у процесі виконання своїх професійних обов’язків неможливо, доречним буде зазначення у законі, що предмет нотаріальної таємниці є будь-які відомості, що стали відомі нотаріусу і зв’язку з виконанням покладених на нього законодавством функцій.
Треба підкреслити, що Законом України «Про нотаріат» передбачено розкриття відомостей на письмову вимогу певного чітко визначеного кола осіб. Довідки про вчинення нотаріальної дії та інші документи надаються нотаріусом протягом десяти робочих днів. А обґрунтовану письмову вимогу суду, прокуратури, органів дізнання і судового слідства у зв’язку із цивільними, господарськими, адміністративними або кримінальними справами, справами про адміністративні правопорушення, що знаходяться у провадженні цих органів, з обов’язковим зазначенням номера справи та прикладенням гербової печатки відповідного органу.
Довідки про суму нотаріально посвідчених договорів, які необхідні виключно для встановлення додержання законодавства з питань оподаткування, надаються нотаріусом протягом десяти робочих днів на обґрунтовану письмову вимогу органів держаної податкової служби.
Цікаво наголосити на формі, у якій розкриваються відомості, що становлять предмет нотаріальної таємниці. Фізичним та юридичним особам, за дорученням яких або щодо яких вчинялися нотаріальні дії, видаються нотаріусом довідки про вчинені нотаріальні дії та копії документів, що зберігаються у нотаріуса. У разі смерті особи чи визнання її померлою такі довідки видаються спадкоємцям померлого. У разі визнання особи безвісно відсутньою опікун, призначений для охорони майна безвісно відсутнього, має право отримувати довідки про вчиненні нотаріальні дії, якщо це необхідно для збереження майна, над яким встановлена опіка. Суттєвим недоліком закону є відсутність строку, протягом якого нотаріус зобов’язаний надати такі довідки. Цю прогалину потрібно усунути, встановивши десятиденний строк для надання вищевказаних довідок. (Про Нотаріат: Закон України //Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 39. – Ст. 383).
Крім того викладає інтерес те, що нотаріусу забороняється давати свідчення як свідок щодо відомостей, які становлять нотаріальну таємницю, крім випадків, коли цього вимагають особи, за дорученням яких або щодо яких вчинялися нотаріальні дії. Законодавцем не зазначено, як саме повинна бути виражена така вимога. Вбачається за необхідне доповнити, що нотаріус залучається як свідок у разі письмової вимоги до нього осіб, за дорученням яких або щодо яких вчинялися нотаріальні дії.
На вимогу Міністерства юстиції України, Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі з метою регулювання організації нотаріальної діяльності нотаріуси видають підписані ними копії документів та витяги з них, а також пояснення нотаріусів у строк, встановлений цими органами.
За розголошення нотаріальної таємниці передбачається відповідальність, яку несуть всі особи, яким стали відомі відомості, що становлять предмет нотаріальної таємниці. Закон України «Про нотаріат» питання відповідальності за розголошення нотаріальної таємниці врегульовує нечітко, оскільки містить відсилочну норму. Так, винні у порушенні нотаріальної таємниці особи несуть відповідальність у встановленому законом порядку. Водночас нині на сьогодні відсутній закон, який би чітко врегульовував питання відповідальності за розголошення нотаріальної таємниці. На сьогодні питання відповідальності винних осіб можна розглядати, керуючись загальними нормами, передбаченими чинним українським законодавством.
Підводячи підсумок, варто відзначити, що обов’язок зберігати таємницю вчинення нотаріальної дії є основою діяльності нотаріуса й запобігає можливості настання несприятливих наслідків у разі розголошення таємниці. Але існує проблема законодавчого доопрацювання питання нотаріальної таємниці та усунення невідповідностей у чинному законодавстві України.
