Кисличенко Т. В.
студентка 2 курсу Інституту прокуратури та слідства НУ "ОЮА"

 

Науковий керівник: к.т.н., доцент Ємельянов С.Л.

ЛІКАРСЬКА ТАЄМНИЦЯ В УКРАЇНІ

Однією з найважливіших проблем на сьогодні, як і у минулому, залишається лікарська таємниця, що є одним з основних понять медичної етики, деонтології й медичного права. Коли йдеться про взаємодію медицини й права, практично завжди одним із ключових питань є лікарська таємниця.

Ст. 32 Конституції України забороняє втручання в особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України, а також збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. –  № 30. – Ст. 32).

Різні аспекти лікарської таємниці розглядало багато російських та вітчизняних науковців, зокрема: С.В. Агієвець, Ю.М. Аргунова, Н.Б. Болотіна, А.П. Зільбер, Б.А. Кормич, Н.В. Коробцова, Є.В. Курінний, В.М. Лопатін, А.І. Марущак, М.М. Малєїна, Н.Р. Нижник, Г.Б. Романовський, І.Я. Сенюта, С.Г. Стеценко та інші.

Проблема формування оптимального правового регулювання у сфері захисту лікарської таємниці задля збереження балансу публічних і приватних інтересів, забезпечення жорсткого і надійного режиму її захисту в поєднанні з недоторканністю законних прав і інтересів громадян, із розвитком інформаційних систем та інформаційно-телекомунікаційних технологій, зокрема телемедицини, необхідністю контактів з великою кількістю медичних працівників при сучасній організації лікувально-профілактичної допомоги населенню набуває подальшої актуальності (Медичне право України: Підручник / Стеценко С.Г., Стеценко В.Ю., Сенюта І.Я. – К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008. – 507 с., Стеценко С. Г. Медичне право України (правове забезпечення лікарської таємниці): монографія / С.Г. Стеценко, І.В. Шатковська.– К.: Атіка, 2010.– 144 с.).

Правовий інститут лікарської таємниці, як і будь-якої іншої таємниці  умовно можна представити у вигляді трьох взаємопоєднаних складових (Ємельянов С. Л. Методика та результати оцінки якості законодавчого забезпечення правового інституту таємниць в Україні / С.Л. Ємельянов // Вісник СНУ ім. В. Даля.– м. Луганськ: – №7(161). – Ч.1.– 2011.– С.57–62.) (рис.1):  загальна частина таємниці (визначення лікарської таємниці, принципи та критерії віднесення інформації до таємниці, правові ознаки лікарської таємниці тощо); режим таємниці (правовий механізм обмеження доступу до інформації, що складає лікарську таємницю); cанкції (юридична відповідальність за протиправні дії з інформацією, що складає лікарську таємницю).

Стосовно першої складової правового інституту лікарської таємниці слід зазначити наступні проблемні аспекти.

По-перше, ще й досі точаться наукові дискусії стосовно використання термінів «лікарська» чи «медична» таємниця (Медичне право України: Підручник / Стеценко С.Г., Стеценко В.Ю., Сенюта І.Я. – К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008. – 507 с., Шатковська І.В. Адміністративно-правове забезпечення лікарської таємниці в Україні: автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. юрид. наук: спец. 12.00.07 «Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / І.В. Шатковська. – Київ, Національний університет біоресурсів і природокористування України, 2010. – 24 с.), адже її суб’єктами є не лише лікарі, а будь-які медичні, фармацевтичні та інші працівники, які беруть участь у лікуванні хворого, а також прямо не задіяні в цьому процесі треті особи (лікуючі лікарі інших хворих, статисти, обслуговуючий персонал, працівники страхових організацій, студенти медичних закладів тощо).

Рис. 1. Правовий інститут лікарської таємниці в Україні

По-друге, визначення поняття лікарської таємниці на законодавчому рівні ще й досі відсутнє.

Але найбільше проблемних аспектів виникає стосовно практичної реалізації другої складової правового інституту лікарської таємниці – режиму таємниці (конфіденційності).

Законодавчо не визначено вичерпний перелік суб’єктів, випадки та обсяги надання їм інформації, що складає лікарську таємницю, без згоди пацієнта, як це зроблено, наприклад, щодо банківської таємниці, хоча і з певними недоліками (Ємельянов С.Л. Проблемні аспекти розкриття банківської таємниці в Україні / С.Л. Ємельянов // Вісник СНУ ім. В. Даля. – м. Луганськ:– №8(179) Ч.1.– 2012.– С.150–157.).

Стосовно третьої складової правового інституту лікарської таємниці зазначимо, що згідно до ст.132 КК України (Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2001.– №25.– Ст.131.) передбачена кримінальна відповідальність за «розголошення службовою особою лікувального закладу, допоміжним працівником, який самочинно здобув інформацію, або медичним працівником відомостей про проведення медичного огляду особи на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, або захворювання на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та його результатів, що стали їм відомі у зв'язку з виконанням службових або професійних обов’язків».

Важливим аспектом медико-правового дослідження лікарської таємниці в контексті медичного права є проблема повідомлення діагнозу невиліковному хворому. В етичній і правовій літературі це питання асоціюється з таким феноменом, як "неправда заради добра", маючи на увазі довго існуючу в нашій країні практику приховання правильного діагнозу, прогнозу й повідомлення у такому випадку хворому неправильної інформації, по суті, неправдивої, яка б вселяла пацієнтові надію на видужання. По суті, мова йде про найважливішу проблему лікарсько-правової етики, коли закон вимагає повного й всебічного правдивого інформування пацієнта про його хворобу, а гуманне, моральне відношення до хворого передбачає наявність у лікаря дилеми  - назвати реальний діагноз і тим самим знизити впевненість в успіху лікування або назвати іншу, менш важку хворобу, але вселити хворому надію на видужання(Стеценко С.Г. Медичне право України (правове забезпечення лікарської таємниці): монографія / С.Г. Стеценко, І.В. Шатковська.– К.: Атіка, 2010).

Таким чином, правовий інститут лікарської таємниці в Україні знаходиться лише на стадії формування. Актуальними є розробка та прийняття окремого нормативно-правового акту, а також узагальнення судової практики щодо правової охорони лікарської таємниці. Насамперед потребують законодавчого уточнення визначення поняття лікарської таємниці, перелік суб’єктів та випадків надання їм відомостей, що містять лікарську таємницю.

Вы здесь: Home Доклады конференции Список докладов I конференции (2013 г.) Кисличенко Т. В., студентка 2 курсу Інституту прокуратури та слідства НУ "ОЮА" Науковий керівник: к.т.н., доцент Ємельянов С.Л. ЛІКАРСЬКА ТАЄМНИЦЯ В УКРАЇНІ