Интернет конференция

Литус А.О.
студент 2-го курсу Інституту прокуратури та слідства НУ "ОЮА"

Науковий керівник: к.т.н., доцент Ємельянов С.Л.

МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИЙ ДОСВІД БОРОТЬБИ З КОМП’ЮТЕРНОЮ ЗЛОЧИННІСТЮ

Серед юристів, які займаються проблемами інформаційного законодавства, поширена думка, що боротьбу з правопорушеннями у сфері комп'ютерної інформації необхідно почати з посилення цивільної, адміністративної та кримінальної відповідальності.

Удосконалення боротьби з комп'ютерною злочинністю повинно бути спрямовано перш за все, на розвиток інформаційного законодавства, а також на попередження комп'ютерної злочинності і активізацію караючої, правозастосовчої діяльності.

Важливим аспектом боротьби із комп’ютерною злочинністю є міжнародне співробітництво правоохоронних та судових органів розвинених країн. Для України досить важливе вивчення міжнародно-правового досвіду у цій сфері та його застосування у чинному законодавстві.

Уперше склад комп’ютерного злочину був сформульований в 1979 р. на Конференції американської асоціації адвокатів в м. Далласі (США), де фігурували наступні визначення (Емельянов С.Л. Некоторые аспекты компьютерной преступности и борьбы с нею / С. Емельянов, И. Гловюк, Е. Емельянова // Бизнес и безопасность. – 2006. – №3. – С.143–145):

• використання або спроба використання комп'ютера, обчислювальної системи або мережі комп'ютерів з метою отримання грошей, власності або послуги, прикриваючись фальшивими приводами, обіцянками або видаючи себе за іншу особу;
• умисна несанкціонована дія, зміна, що має на меті спотворення, знищення або крадіжку комп'ютера, обчислювальної системи, мережі комп'ютерів або систем математичного забезпечення, програм або інформації, наявних в них;
• умисне несанкціоноване порушення зв'язку між комп'ютерами, обчислювальними системами або мережами комп'ютерів.

Потім у 1986 р. в Парижі групою експертів Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЄСР) було надано суто кримінологічне визначення комп’ютерного злочину, під яким розумілася «будь-яка незаконна, неетична або недозволена поведінка, що зачіпає автоматизовану обробку і (чи) передачу даних» (Волеводз А.Г. Противодействие компьютерным преступлениям: правовые основы международного сотрудничества. – М.: ООО Издательство «Юрлитинформ», 2002. – С.11).

З метою уніфікації кримінального законодавства Європейський Комітет з проблем злочинності Ради Європи в 1990 р. підготував спеціальні Рекомендації №R(89)9, в яких визначені загальні характеристики комп'ютерних злочинів (Преступления, связанные с использованием компьютерной сети: // Материалы X Конгресса ООН по предупреждению преступности и обращению с правонарушителями. – Вена, 1-17 апреля 2000 г. / Волеводз А.Г. Противодействие компьютерным преступлениям: правовые основы международного сотрудничества. – М.: ООО Издательство «Юрлитинформ››, 2002. – С.128 – 132). Ці рекомендації складаються з двох списків:

• мінімальний – обов'язковий список правопорушень, який необхідно включити в національні кримінальні законодавства;
• необов'язковий (вибірковий чи факультативний) список правопорушень.

В перелік правопорушень, що рекомендовано до обов’язкового включення у внутрішні національні законодавства всіх країн Ради Європи (мінімальний список), було внесено 8 складів злочинів, пов’язаних із використанням комп’ютерних технологій: комп’ютерне шахрайство, комп’ютерна підробка, спотворення комп’ютерної інформації або комп’ютерних програм, комп’ютерний саботаж, несанкціонований доступ, несанкціоноване перехоплення, несанкціоноване копіювання захищеної авторським правом комп’ютерної програми, несанкціоноване копіювання мікросхем.

Інші 4 склада злочинів склали факультативний список, бо по них не було досягнуто загального консенсусу: зміна комп’ютерної інформації чи комп’ютерних програм, комп’ютерне шпигунство, протизаконне використання комп’ютера, несанкціоноване використання захищеної авторським правом комп’ютерної програми.

Наступним кроком в розвитку міжнародної співпраці в боротьбі з комп'ютерними злочинами з'явилася розробка на початку 90-х рр. робочою групою Інтерполу Кодифікатора комп'ютерних злочинів.

Відповідно до названого кодифікатора усі комп'ютерні злочини було класифіковані таким чином:

1. Несанкціонований доступ(НСД) та перехоплення: комп’ютерний «абордаж», перехоплення, крадіжка часу, інші види НСД та перехоплення.
2. Змінення комп’ютерних даних: логічеська бомба, троянський кінь, комп’ютерний вірус, інші види змінення даних.
3. Комп’ютерне шахрайство: шахрайство з банкоматами, комп’ютерна підробка, шахрайство з ігровими автоматами, маніпуляції з програмами вводу/виводу, шахрайство з платіжними картками, телефонне шахрайство, інші комп’ютерні шахрайства.
4. Незаконне копіювання: комп’ютерні ігри, інше програмне забезпечення (ПЗ), топографія напівпровідникових виробів, інше незаконне копіювання.
5. Комп’ютерний саботаж: з апаратним забезпеченням, з програмним забезпеченням, інші види саботажу.
6. Інші комп’ютерні злочини: з використанням електронних дощок об’яв, викрадання комерційної таємниці, передача конфіденційної інформації, інші комп’ютерні злочини.

Надалі у 23 листопада 2001 р. була розроблена  Конвенція Ради Європи  «Про кіберзлочинність», що є на сьогодні базовим міжнародним нормативно-правовим актом в сфері боротьби із комп’ютерною злочинністю, який підписала та ратифікувала (із застереженнями і заявами) й Україна (Конвенція про кіберзлочинність // Офіційний вісник України від 10.09.2007 р. – №65.– Ст.2535).

Аналіз норм цієї Конвенції показує, що вони спрямовані на врегулювання трьох основних блоків питань:

• наближення кримінально-правової оцінки злочинів у сфері комп’ютерної інформації;
• наближення національних кримінально-процесуальних заходів, спрямованих на забезпечення збору доказів при розслідуванні таких злочинів;
• можливі форми міжнародного співробітництва в кримінально-процесуальній діяльності.

Конвенція є комплексним документом, що містить норми різних галузей права: кримінального, кримінально-процесуального, авторського, цивільного, інформаційного.

Основною ідеєю цього документу є включення в національне законодавство країн-учасників норми про кримінальну відповідальність за злочини у сфері комп'ютерної інформації. У ній також не дається визначення поняття «Злочин у сфері комп'ютерної інформації». Воно замінене терміном «кіберзлочин» (cybercrime), який розкривається за допомогою переліку, що включає:

• діяння, спрямовані проти комп'ютерної інформації (як предмета злочинного посягання) і використовуючи її як унікальне знаряддя скоєння злочину;
• діяння, предметом посягання яких є інші блага, що охороняються законом, а інформація, комп'ютери і так далі являються лише одним з елементів об'єктивної сторони злочину, виступаючи в якості, приміром, знаряддя його здійснення, складової частини способу його здійснення або приховання.

Об'єктом кіберзлочинів, згідно Конвенції, являється широкий спектр суспільних відносин, що виникають при здійсненні інформаційних процесів з приводу виробництва, збору, обробки, накопичення, зберігання, пошуку, передачі, поширення і споживання комп'ютерної інформації, а також в інших областях, де використовуються комп'ютери, комп'ютерні системи і мережі. Серед них, враховуючи підвищену громадську значущість, виділяються правовідносини, що виникають у сфері забезпечення конфіденційності, цілісності і доступності комп'ютерних даних і систем, законного використання комп'ютерів і комп'ютерної інформації (даних), авторського і суміжних прав.

В результаті аналізу розвитку посттоталітарних суспільств можна сформувати наступну модель зміни структури злочинів за ступенем суспільної небезпеки. З одного боку, відбувається зменшення кількості діянь, які розцінюються як злочинне посягання проти держави, а з іншого, – збільшується кількість діянь, які розцінюються як посягання на права та інтереси особи. Це свідчить про переоцінку цінностей, про те, що настав примат особистості над державою. Крім того, спостерігається ще одна цікава особливість – з одного боку, відбувається зменшення кількості злочинних діянь у сфері відмираючих суспільних відносин; з іншого боку, суспільні відносини, що народжуються, дають сплеск злочинності. І це закономірно, правоохоронна структура суспільства є інерційною по відношенню до нових видів злочинів. Ми маємо щасливий шанс – врахувати досвід інших країн у сфері комп'ютерних злочинів і здійснити превентивні заходи.