Маршук О.В. 
студент 2-го курсу Інституту прокуратури та слідства НУ "ОЮА"

Науковий керівник: к.т.н., доцент Ємельянов С.Л.

ПРАВОВІ ІНСТИТУТИ ТАЄМНИЦІ В УКРАЇНІ

Життя в ХХІ ст. повністю оповите інформаційним простором. Важливість інформації в наш час важко переоцінити, з її допомогою можна керувати подіями у світі, вести війни, змінювати політичні режими. Недарма говорять: «Хто володіє інформацією, той володіє світом». Вся сила інформації робить її, як важливою, так і небезпечною, а тому вона потребує бережного ставлення та надійної охорони. Зокрема, це стосується таємної інформації.

Прагнення України увійти у світовий інформаційний простір як його повноправний учасник зумовлює актуальність проблеми побудови правового інституту таємниць (ПІТ) та оцінки його ефективності задля збереження балансу публічних і приватних інтересів, забезпечення жорсткого і надійного режиму захисту важливої інформації в поєднанні із недоторканністю законних прав і інтересів громадян.

Різні аспекти цієї складної та багатогранної проблеми розглядались як російськими (І. Л. Бачило, В. А. Копилов, В. Н. Лопатін, М. М. Рассолов та ін.), так і вітчизняними (В. М. Брижко, К. І. Бєляков, В. О. Голубєв, Р. А. Калюжний, Є. А. Макаренко, О. В. Соснін, В. С. Цимбалюк, М. Я. Швець, С. О. Янішевський та ін.) науковцями.

Проте, законодавчого визначення поняття «таємниця» дотепер не існує. У чинному законодавстві України згадується у тому чи іншому обсязі біля 20 видів таємниць: від наявності спеціальних законів (наприклад, щодо державної таємниці) до простої згадки без пояснень та визначень (наприклад, щодо таємниці сповіді).

Останніми роками в Україні було прийнято багато законодавчих актів, направлених на правовий захист різних видів таємниць, аналіз яких дозволяє стверджувати, що структура правового інституту таємниць вже відокремлена.

Правовий інститут будь-якої таємниці можна умовно представити у вигляді трьох взаємопоєднаних складових: загальна частина (визначення таємниці, принципи та критерії віднесення інформації до таємниці, обмеження щодо включення певної інформації до таємниці, правові ознаки таємниці тощо); режим таємниці (правовий механізм обмеження доступу до інформації, що складає таємницю); санкції (юридична відповідальність за протиправні дії з інформацією, що складає таємницю). (Ємельянов С. Л. Проблема формування правових інститутів таємниць в Україні / С. Л. Ємельянов // Наукові праці Національного університету «Одеська юридична академія». – 2012.– Т.XII.–
С. 130 –140).

Сукупність правових норм, яка регламентує інформаційні відносини у сфері обігу інформації, що складає таємницю, і утворює окремий правовий інститут, оскільки їй властиві однорідність фактичного змісту, єдність правових норм.

Рис. 1

До правових інститутів, що регулюють сукупність однорідних суспільних відносин, пов’язаних із обігом інформації з обмеженим доступом, та мають усі зазначені складові (рис. 2) зараз відносять (Виноградова Г. В. Правове регулювання інформаційних відносин в Україні: Навчальний посібник, 2006. – С. 10):

Рис. 2

Згідно Закону України «Про державну таємницю»:  «державна таємниця (далі також – секретна інформація) – вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою». Саме законодавче визначення державної таємниця говорить нам про надзвичайну важливість її охорони. Варто відмітити, що високого рівня законодавчого забезпечення досягнуто саме в інституті державної таємниці (95 %)  (Ємельянов С. Л. Методика та результати оцінки якості законодавчого забезпечення правового інституту таємниць в Україні / С. Л. Ємельянов // Вісник Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля. – № 7(161). – 2011. – Ч. 1).

Як бачимо на рис. 3, банківська таємниця (БТ) знаходиться на базовому рівні.

Це, зокрема, зумовлено тим, що не вироблено окремого законодавчого акту, який регулював би це питання. Правовий режим банківської таємниці встановлено Цивільним кодексом України (далі – ЦК) та Законом України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 року. Відповідно до ст. 1076 ЦК банк гарантує таємницю банківського рахунку, операцій за рахунком і відомостей про клієнта. Ст. 60 Закону передбачає, що банківською таємницею є інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту.

Рис. 3. Рівні якості законодавчого забезпечення ПІТ

Завдання БТ зберегти інформацію, яка б забезпечила цілеспрямованість та безпеку відносин банк-клієнт.

Цей же рівень, проте з позначкою 65 %, займає і комерційна таємниця. Що характеризує розвиток українського інституту комерційної таємниці, як такий, що знаходиться на стадії становлення. Розробка даної тематики зараз актуальна для вітчизняного законодавства. Ця проблема існує не тільки і не стільки в високих сферах державних відносин, як на рівні звичайного повсякденного життя українського бізнесу.

Правове регламентування комерційної таємниці покладено зокрема на ЗУ «Про інформацію», ЦК України та Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції».

 Задовільний рівень займають інститут професійної таємниці (47 %) та інститут захисту персональних даних (50 %).

Законодавче визначення професійної таємниці надається в багатьох законах які регулюють діяльність органів, пов’язаних з використанням персональних даних. Наприклад, в ст. 20 Закону України «Про Рахункову палату» сказано, що  «під професійною  таємницею  згідно  з цим Законом розуміється  стан збереження матеріалів,  документів,  інших відомостей,  якими  користуються  посадові  особи  Рахункової  палати  та  особи,  які  залучаються  до  здійснення  функцій  Рахункової  палати  під  час  проведення    перевірок,   ревізій,   обслідувань,   і   про   які  забороняється розголошувати у будь-якій формі до моменту прийняття  рішення Рахункової палати.»  Але проблемою законодавчого забезпечення є не саме визначення професійної таємниці, а обґрунтування та забезпечення її захисту. 

Інститут захисту персональних даних забезпечується Закону України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010  в ст. 2 вказується законодавче визначення персональних даних: «це - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована».  Стаття 3 цього закону говорить, що: «Законодавство про захист персональних даних складають Ко нституція України, цей Закон, інші закони та підзаконні нормативно-правові акти, міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.» 

Отже, можна впевнено сказати, що Україна знаходиться на шляху законодавчого вдосконалення всіх правових інститутів таємниць. Для цього потрібно для початку широке доктринальне дослідження даної проблематики, а потім вже його законодавче закріплення. Це дасть нам впевненість, що наша інформація буде по справжньому захищеною. 

Вы здесь: Home Доклады конференции Список докладов I конференции (2013 г.) Маршук О.В., студент 2-го курсу Інституту прокуратури та слідства НУ "ОЮА" Науковий керівник: к.т.н., доцент Ємельянов С.Л. ПРАВОВІ ІНСТИТУТИ ТАЄМНИЦІ В УКРАЇНІ