Буга Я.,

студент 2-го курсу Інституту прокуратури та слідства
Національного університету «Одеська юридична академія»

Науковий керівник: к.пед.н., доцент Логінова Н. І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КОМП’ЮТЕРНИХ ЗЛОЧИНІВ

Метою даної статі є оглядова характеристика  комп’ютерних злочинів, та поверхневий аналіз комп’ютерної злочинності на території України.

«Кіберзлочинність», «хакери», «комп’ютерний злом» – ці терміни вже перестали бути екзотикою для юристів. На сьогодні комп’ютерні злочини – це одна з динамічних груп суспільно небезпечних посягань. Швидко збільшуються  показники  поширеності даних злочинів, а також постійно зростає їх суспільна небезпечність [1].

Наприклад, у 2000 році «фактів, де комп’ютерна техніка виступала як об’єкт скоєння злочину, у тому числі фактів несанкціонованого проникнення до локальних відомчих комп’ютерних мереж та банків даних, зареєстровано не було. А лише у першому півріччі 2008 року було виявлено 1119 злочинів в сфері інтелектуальної власності та високих технологій, кримінальні справи по 728 злочинам даної категорії були направлені до суду. Якщо говорити про сьогодення, то навіть уявити важко. Родовим об’єктом злочинів, передбачених у розділі XVI Кримінального Кодексу України «Злочини у сфері використання комп’ютерів, систем та комп’ютерних  мереж і мереж електрозв’язку», є частина інформаційних відносин, які можна визначити як інформаційні відносини, засобом забезпечення яких є електронно-обчислювальні машини, системи, комп’ютерні мережі та мережі електрозв’язку [2]. Інакше кажучи, злочини, передбачені цим розділом, посягають на певну частину інформаційних відносин – інформаційні відносини, пов’язані із застосуванням спеціальних технічних засобів, які широко відомі та досить добре розповсюдженні у наш час.

Із визначенням родового об’єкта злочинів у сфері використання електронно-обчислювальних машин, систем, комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку пов’язана проблема – проблема найменування злочинів, які посягають на цей об’єкт. Закон визначає ці злочини поняттям «злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин, систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку». У літературі ж все частіше використовується термін «комп’ютерні злочини». Видається, що достатньо поширене розуміння комп’ютерних злочинів як таких, що вчиняються з використанням комп’ютерної техніки або відносно комп’ютерної інформації, є неправильним, таким, що не дозволяє відбити їх сутність, специфіку та відрізнити від інших злочинів, у яких комп’ютер є лише знаряддям, засобом або предметом. Аналізуючи це питання, слід перш за все розмежувати терміни комп’ютерні злочини та злочини, пов’язані з комп’ютерною технікою. Можна погодитися з В. В. Вєховим, який запропонував давати різні визначення комп’ютерних злочинів з точки зору  кримінально-правової охорони і з точки зору  криміналістичної [3]. Очевидно, що остання група більш широка. Саме вона включає діяння, у яких комп’ютер є предметом, знаряддям або засобом скоєння злочину. Виокремлення цієї групи має значення для криміналістики в плані специфіки методики розслідування. Але в кримінальному праві такий поділ видається помилковим.

Загальна характеристика комп’ютерних злочинів була б неповною без дослідження кваліфікуючих ознак цих посягань. Статті 361 – 362 та 363-1 Кримінального Кодексу України містять такі спільні кваліфікуючі ознаки:

-     вчинення комп’ютерного злочину повторно;

-     вчинення комп’ютерного злочину за попередньою змовою групою осіб;

-     вчинення комп’ютерного злочину, який заподіяв значну шкоду.

   Оскільки в розділі XVI Особливої частини Кримінального Кодексу України не передбачено повторності однорідних злочинів, комп’ютерний злочин слід вважати вчиненим повторно у випадках, коли особа два або більше рази вчинила злочин, який було кваліфіковано за однією статтею даного розділу. При цьому вчинення декількох таких злочинів не охоплювалося єдиним умислом.   Значною шкодою в статтях 361 – 363-1 Кримінального Кодексу України, якщо вона полягає в заподіянні матеріальних збитків, вважається така шкода, яка в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів. Зазвичай ця шкода полягає в заподіянні позитивних матеріальних збитків. У такому випадку її необхідно оцінювати, виходячи з витрат власника на придбання комп’ютерної інформації. Але стосовно значної шкоди як кваліфікуючої ознаки комп’ютерного злочину слід зауважити, що іноді вона може виражатися і в упущеній вигоді. Це пояснюється тим, що на сучасному етапі будь-яка діяльність як необхідний елемент включає інформаційне забезпечення. Ефективність діяльності багато в чому залежить від кількості та якості вхідної інформації, тому перекручення або знищення інформації, що має порівняно невелику ціну, здатне заподіяти значних матеріальних збитків у вигляді упущеної вигоди. Суб’єктивна сторона комп’ютерного злочину, який заподіяв істотну шкоду характеризується змішаною формою вини. У таких злочинах психічне ставлення особи до діяння та першого, обов’язкового, наслідку виражається в умислі, а до другого наслідку – істотної шкоди – може бути як умисним так і необережним.

Отже підсумовуючи можемо сказати що в деяких випадках, умисне заподіяння істотної шкоди в результаті комп’ютерного злочину може фактично представляти собою інший склад злочину. Крім того, цілком очевидно, що знищення певної надзвичайно важливої для обороноздатності країни комп’ютерної інформації з метою ослаблення держави не представляє собою несанкціоноване втручання, яке спричинило істотну шкоду, а є нічим іншим як диверсією. Тож, питання комп’ютерної злочинності є досить об’ємним та дискусійним. Його неможливо дослідити на трьох сторінках, але вважаємо, що основні ідеї та засади злочинної діяльності висвітлено. 

Список використаної літератури

1.        Гриців М. І. Узагальнення судової практики розгляду справ про злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку / М. І. Гриців, В. В. Антощук [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Верховного Суду України. – Режим доступу: http://www.scourt.gov.ua/

2.        Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2001. – № 25–26. – Ст. 361.

3.        Вехов В. В. Компьютерные преступления: Способы совершения и раскрытия / Под ред. акад. Б. П. Смагоринского. – М.: Право и Закон, 1996. – С. 23–24.

Вы здесь: Home Доклады конференции Список докладов III конференции (2015 г.) Буга Я. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КОМП’ЮТЕРНИХ ЗЛОЧИНІВ