Дробожур Р.Р.
асистент кафедри інформаційних технологій
Національного університету «Одеська юридична академія»

СТАНОВЛЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРАВА В ПРОЦЕСІ РОЗВИТКУ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ

Наприкінці XX ст. сталися значні зміни у сприйнятті поняття інформації та її соціального значення в суспільстві. Це пов’язано з процесом формування так званого інформаційного суспільства, тобто суспільства, основною характеристикою якого є стрімке зростання всепроникної інформації про всі сторони його життєдіяльності. Нині термін «інформаційне суспільство» є визнаним як у  рамках різних галузей науки, так і на державному рівні і закріплений у низці міжнародних та національних нормативно-правових актів. Проте розглядати інформаційне суспільство слід не як явище, що вже відбулося, а як процес, що пов’язаний із різними сферами життєдіяльності людства –економікою, правом, організацією публічної влади, політикою, соціальною сферою та ін. [1]

Поняття «інформаційне суспільство» почало використовуватись у другій половині XX століття. Автор даного терміно-поняття невідомий, перелік науковців у своїх працях вживали його майже одночасно. Так, у США вперше дане поняття було вжите вченим економістом Ф. Махлупом. В інших джерелах автором поняття інформаційного суспільства називають японського вченого, професора Токійського технологічного інституту Ю. Хаяші [2].

В останні роки інформаційне суспільство розвивається стрімкими темпами, підвищуючи роль інформації практично в усіх сферах життєдіяльності. Інформаційні процеси набули ознак цілеспрямованої й науково обґрунтованої наукової діяльності. Важливу роль у цих процесах покликано відіграти право, яке має можливість впливати на хід названих процесів безпосередньо, підтримуючи найпрогресивніші починання.

Зростаюча потреба сучасного суспільства в неперервному обміні інформацією неможлива без застосування інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ), які стали одним з найважливіших показників розвитку стану економіки, якості життя населення, національної безпеки та ін. Швидкий розвиток мережевих технологій та телекомунікацій значно розширили можливості використання ІКТ у всіх сферах життєдіяльності [3].

Оскільки нині фактично відбувається формування основних теоретичних засад створення інформаційного суспільства, набуває гостроти питання розбудови окремих підгалузей цієї теорії. Потрібно проводити дослідження не тільки загальних політичних, філософських та соціально-психологічних аспектів побудови глобального інформаційного суспільства та його національних сегментів, а й конкретних економічних, правових і багатьох інших питань. Наразі з'явилася низка робіт, у яких певні питання соціально-економічних відносин розглядаються в контексті становлення інформаційного суспільства. Ця проблема є достатньо актуальною для українського правознавства, а особливо, для нової галузі українського права – інформаційного права.

Про інформаційне право (Information Law або Law, Relating to Information) в юридичній науці почали говорити ще у 60-70-х роках XX століття. Проте в ті часи існувало чимало недоліків у підходах до вивчення інформаційного права –  недосконала термінологія (різні визначення нерідко описували одне й те саме явище), а уся проблематика інформаційного права здебільшого зводилася до «комп'ютерного права» або «правової кібернетики». А вирішення завдань правового регулювання суспільних інформаційних відносин покладалося на класичні галузі права, передусім адміністративне. Найбільш значущими публікаціями того періоду можна назвати монографію чеського юриста В. Кнаппа «Кібернетика і право», роботу радянського юриста А. Венгерова «Право та інформація в умовах автоматизації» [4].

Увага вчених до інформаційного права посилилася в останні роки. Побільшало публікацій як із загальних, так і окремих питань інформаційного права. З'явилися роботи російських учених Ю. М. Батуріна, І. Л. Бачило, В. А. Копилова, В. Н. Лопатіна, Ю. А. Тихомирова, М. А. Федотова та ін., а також українських дослідників із різних аспектів інформаційного права.

Зазначені проблеми недосконалості наукових досліджень теорії інформаційного права зумовили появу нових досліджень, метою яких, насамперед, стало виявлення найбільш важливих теорій інформаційного права, які характерні для різних періодів існування суспільства і визначення найперспективніших серед них для подальшого їх доповнення і удосконалення, а в подальшому – втілення досягнень науки в перспективне інформаційне законодавство України.

Спеціальна література практично не містить подібних ґрунтовних досліджень, у національних літературних джерелах можна знайти лише фрагментарні звернення до цієї проблеми. З моменту появи загальної теорії інформації в природничих науках до моменту появи теоретичних розробок у правовій сфері пройшло достатньо багато часу, між тим уже на сьогоднішній день можна назвати певну кількість ґрунтовних робіт з питань інформаційних відносин та інформаційного права, в яких з різних позицій і з огляду на різні часові рамки висвітлено проблеми, які мають безпосереднє або опосередковане відношення до інформації, визнаної об'єктом правовідносин.

Отже, як було вище сказано, нині відбувається процес формування інформаційного суспільства в Україні, тобто підвищується важливість інформації, її якості та швидкості доступу до неї.

Крім того, глобалізаційні тенденції, які характеризують сучасну цивілізаційну епоху, передусім, проявляються саме в інформаційній сфері, забезпечуючи діалог культур і цивілізацій у всіх без виключення напрямках життєдіяльності людства.

Основним механізмом регулювання суспільних інформаційних відносин є законодавство. Під терміном інформаційне законодавство України треба розуміти сукупність нормативно-правових актів, прийнятих Верховною Радою України у формі законів та постанов нормативного змісту, які регулюють суспільні відносини щодо інформації.

 Інформаційне законодавство є основою інформаційного права, яке традиційно можна розглядати у кількох аспектах: як галузь суспільних відносин, що набувають відображення у правових нормах; як наукову дисципліну; як навчальну дисципліну.

Виходячи із зазначених теоретичних засад, можна дати узагальнене визначення інформаційного права в об'єктивному розумінні: інформаційне право – це суспільні відносини щодо інформації, які набувають втілення у нормах, врегульованих на публічно-правовому та приватно-правовому рівні.

 У суб’єктивному розумінні інформаційне право – це сукупність прав і обов’язків конкретних учасників суспільних відносин щодо інформації як об’єкта суспільних відносин.

З огляду на сказане можна прийти до висновку, що інформаційне законодавство існує як міжгалузевий комплексний інститут у загальній системі законодавства країни.

Через предмет суспільних відносин – інформацію – інформаційне право пов'язане з іншими міжгалузевими інститутами права: авторським правом, правом інтелектуальної власності, винахідницьким правом, рекламним правом тощо. Інформаційне право утворює з ними складну, велику, агреговану гіперсистему права третього порядку. Тобто відповідно до теорії гіперсистем права інформаційне право базується на засадах правових систем другого порядку, якими є п'ять галузей права: конституційне, адміністративне, цивільне, трудове, кримінальне. У єдності вони утворюють систему першого порядку – право України [5].

Ситуаційний підхід до формування інформаційного законодавства України, з позицій пізнавального підходу, спричинив низку проблем щодо правового регулювання інформаційних відносин, такі як:

1. Відсутність легальної, чіткої, ієрархічної єдності законів, що викликає суперечливе тлумачення для застосування норм в практиці.

2. Оскільки різні закони та підзаконні акти, що регулюють суспільні відносини, об'єктом яких є інформація, приймались у різний час, без погодження понятійного апарату, вони містять низку термінів, які не достатньо коректні, не викликають відповідної інформаційної рефлексії або взагалі не мають чіткого визначення свого змісту. Термінологічні неточності, різне тлумачення однакових за назвою та формою понять і категорій призводить до неоднозначного розуміння їх і застосування на практиці.

3. Велика кількість законів та підзаконних нормативних актів у сфері інформаційних відносин ускладнює пошук їх, аналіз та узгодження для практичного застосування.

4. Спостерігається розбіжність у розумінні структури і складу системи законодавства у сфері інформаційних відносин та підходи до формування їх. Нерідко в окремих законах до системи законодавства включають норми, виражені в підзаконних нормативних актах. Це створює в практиці правозастосування деякими учасниками суспільних відносин колізію норм, ігнорування норм закону на користь норм підзаконного акта.

5. Нові правові акти у сфері суспільних інформаційних відносин нерідко не узгоджені концептуально з прийняти ми раніше, що призводить до правового хаосу.

Розглядаючи законодавство України у сфері використання інформаційно-комунікаційних технологій, не можна оминути ту його складову, що спрямована на протидію кіберзлочинності. Так, Україна ще у 2005 році приєдналася до Конвенції Ради Європи про кіберзлочинність і по сьогоднішній день приводить своє законодавство у відповідність міжнародним стандартам. Проте, з огляду на стрімкий розвиток інформаційних технологій значна частина норм українського законодавства, що регулюють суспільні відносини, пов’язані з використанням електронної обчислювальної техніки та інших інформаційно-комунікаційних технологій, дуже швидко втрачає свою актуальність. Окремі правовідносини, що виникають в інформаційно-комунікаційній сфері, взагалі не мають нормативно-правового регулювання [6].

 Ці та інші проблеми зумовили практичну потребу визначення методології систематизації права, розробки її концепції. На нашу думку, в основу систематизації норм інформаційного права слід покласти відпрацьовані юридичною наукою та перевірені практикою основоположні принципи: поєднання традицій і новацій правотворення; інкорпорування норм чинного інформаційного законодавства України в нову систему через агрегацію інститутів права; формування міжгалузевих інститутів права на основі зв'язків з галузевими інститутами.

Підсумовуючи, варто сказати, що експертиза українського інформаційного законодавства, яка неодноразово здійснювалась протягом останніх років, зокрема представниками ОБСЄ, свідчить про те, що законодавча та нормативно-правова база функціонування інформаційної сфери України в цілому відповідає європейським нормам [7], проте,  національне інформаційне законодавство має стати на шлях систематизації шляхом кодифікації – розробки системоутворюючого Кодексу (Інформаційного кодексу). Цей Кодекс має опиратися на визначені в Конституції України положення інформаційних відносин, у тому числі щодо інформаційної безпеки людини, суспільства, нації, держави. Він повинен об'єднати, гармонізувати і розвивати норми та принципи суспільних відносин, визначених у законодавстві України; враховувати ратифіковані Україною міжнародно-правові акти в інформаційній сфері; легалізувати позитивні звичаї в сфері інформаційних відносин та норми суспільної моралі, загальнолюдські цінності, визначені Організацією Об'єднаних Націй в її Статуті, Декларації прав людини, рішеннях Європейського Союзу та інших загальноприйнятих міждержавних нормативних актах, які сьогодні є стандартами, за якими визначається цивілізованість не тільки окремої країни, а й світового співтовариства в цілому.

Список використаної літератури

1.     Кормич Б.А. Інформаційне право Підручник. Рекомендовано МОН України для вищих навчальних закладів /Б.А. Кормич. – Х.: Бурун і К, 2011. – C.18.

2.     Марущак А.І. Інформаційне право: Доступ до інформації: навч. посіб. / А.І. Марущак. – К.: КНТ, 2007. – C. 52

3.     Логінова Н. І. Деякі аспекти інформатизації в системі судочинства / Н. І. Логінова, О. Г. Трофименко // Митна справа: науково-аналітичний журнал. – 2013. – Вип. 2 (86). – Ч. 2, кн. 1. – C. 472.

4.     Венгеров А. Б. Право и информация в условиях автоматизации управления. М., 1978. – C. 101.

5.     Основи інформаційного права України: Навч посіб. B. C. Цимбалюк, В. Д. Гавловський, В. В. Гриценко та ін.; За ред. М. Я. Швеця, Р. А. Калюжного та П. В. Мельника. – К.: Знання, 2009. – C. 48

6.     Малишев М.А. Проблема неузгодженості понятійно-термінологічної складової українського законодавства у сфері боротьби з кіберзлочинністю:матеріали XVIII звітної студентської наукової конференції (16 травня 2015 року, м. Одеса) : у 3 т. Т. 3 / відп. ред. М.В.Афанасьєва. – Одеса : Юридична література, 2015. – С. 296

7.     Кудрявцева С.П. Міжнародна інформація: Навчальний посібник [Електронний ресурс] / С.П. Кудрявцева, В.В. Колос // К.: Видавничий Дім «Слово». – 2005. – Режим доступу до ресурсу: http://pulib.if.ua/part/9895

Вы здесь: Home Доклады конференции Список докладов III конференции (2015 г.) Дробожур Р.Р. СТАНОВЛЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРАВА В ПРОЦЕСІ РОЗВИТКУ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ