Малишев М.А.
лаборант кафедри інформаційних технологій

ПРОБЛЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПОЛОЖЕНЬ КОНВЕНЦІЇ ПРО КІБЕРЗЛОЧИННІСТЬ В УКРАЇНІ

Подальший розвиток сучасних інформаційних технологій, удосконалення виробництва і розширення сфери застосування новітніх інформаційно-комунікаційних технологій дали можливість зародження специфічного, складного виду злочинних діянь, де комп’ютерна техніка та електронна інформація є об’єктом протиправного посягання, або ж – знаряддям вчинення злочину. Поряд з позитивними здобутками інформатизація супроводжується побічним – негативним явищем криміногенного характеру, до якого відносять злочини у сфері електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж або ж «комп’ютерну злочинність» (кіберзлочинність) [1].

Поняття «комп’ютерна злочинність» вперше з’явилось в американський, а потім і в іншій іноземній літературі, на початку шістдесятих років минулого століття і застосовувалось для визначення злочинів, де комп'ютер (чи інший електронно-обчислювальний прилад) є предметом злочину, а інформаційна безпека – об’єкт злочину.

У червні 2001 р. Європейським комітетом з проблем злочинності був розроблений проект Конвенції про кіберзлочинність. У листопаді того самого року Конвенція була затверджена комітетом міністрів Ради Європи і підписана 35 державами, які взяли на себе  зобов’язання здійснювати погоджену політику боротьби зі злочинністю у цій сфері. До Конвенції приєдналася і Україна, ратифікувавши її у 2005 році. Проте, навіть через 10 років після ратифікації Конвенції українське законодавство в інформаційно-комунікаційні сфері та у сфері боротьби із кіберзлочинністю у повній мірі не відповідає світовим стандартам та вимогам часу.

За останні 10-15 років поняття «комп’ютерна злочинність» трансформувалось у термін «кіберзлочинність» – поняття, яке охоплює власне комп’ютерну злочинність та інші протиправні діяння, де комп’ютер є знаряддям або способом вчинення злочину проти власності, авторських прав, громадської безпеки, моралі тощо. Відтак, кіберзлочин – це будь-який злочин, який може вчинятися за допомогою комп'ютерної системи або мережі, в рамках комп'ютерної системи або мережі чи проти інформації в комп'ютерній системі або мережі. В принципі, воно охоплює будь-яке злочин, який може бути скоєно в електронному середовищі [2].

Отже, загальноприйнятого визначення комп'ютерної злочинності не існує. Ці злочини тісно пов’язані з ІКТ. Вони часто містять в собі цілий ряд незаконних дій, вчинених за допомогою системи обробки даних або проти неї. Термін охоплює комп’ютер, допоміжне обладнання, програмне забезпечення, засоби зв’язку та телекомунікацій, інформаційні мережі та бази даних, комп’ютерну інформацію тощо [3].

Злочини у сфері ІКТ дуже часто є міжнародними, тобто злочинці діють в одній державі, а їхні жертви перебувають в іншій. Тому для боротьби з такими злочинами особливе значення має міжнародне співробітництво.

У 2001 р. було розроблено Конвенцію Ради Європи «Про кіберзлочинність» [4], що є на сьогодні базовим міжнародним нормативно-правовим актом у сфері боротьби з комп’ютерною злочинністю. Конвенція про кіберзлочинність відкрита для підписання як державами-членами Ради Європи, так і державами, що не є членами Ради, які брали участь у її розробці. Зокрема, Конвенцію підписали США і Японія [5].

Україна у 2005 році ратифікувала Конвенцію про кіберзлочинність, проте нормативно-правова основа боротьби зі злочинами у сфері ІКТ й дотепер залишається недосконалою. Зокрема в законодавстві досі залишаються невизначеними такі терміни як кіберзлочин, кіберзлочинність, кібератака, комп’ютерний тероризм. Таким чином, можна стверджувати, що здебільшого вітчизняне нормативно-правове поле у сфері кібербезпеки оперує термінами та поняттями, визначень яких фактично немає, або вони не узгоджені між різними нормативно-правовими актами.

Це говорить про те, що процес гармонізації українського та міжнародного законодавства ще не завершений та вітчизняна нормативно-правова база має бути вдосконалена. Насамперед, потрібно усунути прогалини та певні протиріччя в законодавстві України, чого можна досягти шляхом кодифікації законодавства у сфері боротьби з кіберзлочинністю з подальшою розробкою та ухваленням Інформаційного кодексу України.

Після проведення детального аналізу проблем чинного законодавства та термінологічних невизначеностей в сфері кібербезпеки в контексті застосування положень Конвенції про кіберзлочинність, можна зробити наступні висновки:

1. Незважаючи на наявність цілої низки чинних нормативно-правових документів щодо проблем забезпечення безпеки кіберпростору держави, вони не охоплюють всього спектру сучасних загроз кібербезпеці держави.

2. В чинній нормативно-правовій базі відсутні визначення (а відповідно і не реалізовані особливі форми захисту, реагування та відповідальності) ключових елементів державної інфраструктури саме від кібератак.

3. Термінологічне поле сфери кібербезпеки держави все ще залишається фрагментарним, що унеможливлює формування дієвих нормативно-правових документів із протидії кіберзагрозам.

4. Відсутні усталені визначення ключових термінів («кіберпростір», «кібербезпека», «кіберзахист», «кібератака», «кібервійна», «кібертероризм», «кіберзброя», «кіберінфраструктура», «критична кіберінфраструктура»), що можуть ефективно застосовуватись в практиці правоохоронної діяльності.

5. Єдина загальнодержавна система протидії кіберзлочинності із відповідним нормативним забезпеченням все ще знаходиться в процесі розробки і потребує ще чимало допрацювань.

Отже, Підсумовуючи, можна сказати, що вітчизняні реалії кібербезпекової сфери свідчать про низку важливих проблем, які заважають створенню ефективної системи протидії загрозам у кіберпросторі. До таких проблем належать передусім: термінологічна невизначеність, відсутність належної координації діяльності відповідних відомств, залежність України від програмних і технічних продуктів іноземного виробництва, складнощі з кадровим наповненням відповідних структурних підрозділів.

 

Список використаної літератури

1. Дробожур Р.Р. Слідова картина як елемент криміналістичної характеристики злочинів у сфері електронної обчислювальної техніки. «Віртуальні сліди» // Сучасні проблеми криміналістики: матеріали міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої 100-річчю з дня народження доктора юридичних наук, професора В.П. Колмакова (27-28 вересня 2013 року, м. Одеса) / упоряд. : В.В. Тіщенко, О.П. Ващук.  – Одеса: Юридична література, 2013 . – С. 114 –118

2. Волеводз А.Г. Противодействие компьютерным преступлениям: правовые основы международного сотрудничества. – М.: ООО Издательство «Юрлитинформ», 2002. – С. 86.

3. Логінова Н.І., Дробожур Р.Р. Правовий захист інформації: Навчальний посібник. – Одеса: Фенікс, – 2015. – С. 208.

4. Конвенція про кіберзлочинність // Офіційний вісник України від 10.09.2007 р. – № 65. – Ст. 2535.

5. Malyshev M. Convention on cybercrime: the main objectives and legal aspects // Науково-практична Інтернет-конференція «Інформаційно-комунікаційні технології в сучасному світі: стан, проблеми, перспективи розвитку» (2013 р.): [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://conf.inf.od.ua/ arkhiv/ doklady-konferentsii-2013/42-statya-28.

Вы здесь: Home Доклады конференции Список докладов III конференции (2015 г.) Малишев М.А. ПРОБЛЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПОЛОЖЕНЬ КОНВЕНЦІЇ ПРО КІБЕРЗЛОЧИННІСТЬ В УКРАЇНІ