ТРАНСФОРМАЦІЯ МЕТОДІВ ВЕДЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ ВІЙН В СУЧАСНИЙ ІСТОРИЧНИЙ ПЕРІОД

Дубовой Ярослав Володимирович

студент 1-го курсу Інституту інформаційної безпеки, радіоелектроніки та телекомунікацій
Одеського національного політехнічного університету

Масова комп’ютеризація останніх років, розвиток інформаційних технологій призвели до зростання інформаційного протиборства у політичній сфері –  інформація стала одним з основних інструментів влади. Управління інформаційними потоками перетворилось на вирішальний фактор завоювання, зберігання та утримання влади. Основним засобом сучасної світової політики і домінуючим способом досягнення політичної та економічної влади, способом організації ноосфери й світового інформаційно-психологічного простору у своїх інтересах у ХХІ столітті стають інформаційні війни [1, с. 4]

Метою інформаційного війни є порушення інформаційної безпеки (ІБ) ворожої держави, цілісності та стійкості системи її державного й військового управління, ефективний вплив на керівництво, політичну еліту, системи формування суспільної думки та прийняття рішень, забезпечення власної ІБ для завоювання переваги у інформаційному просторі.

До основних методів ведення інформаційної війни можна віднести:

  • дезінформацію, як форму інформаційного впливу, котра полягає у введенні об’єкта в оману щодо справжніх намірів суб’єкта дій;
  • мовні війни – збільшення частки людей, що говорять на найпопулярніших мовах (китайською, іспанською, англійською, російською та ін.) і зменшення числа людей, що говорять на рідкісних мовах аж до повного зникнення останніх;
  • диверсифікацію суспільної свідомості – розпорошення уваги правлячої еліти держави на вирішення різних штучно створених проблем і відволікання тим самим її уваги від вирішення першочергових завдань суспільно-політичного та економічного розвитку [2]. Досить мати можливість маніпулювати людьми, створювати у них неадекватну картину реальності або надати їм невиправдані надії, щоб досягти своїх цілей без руйнівних кровопролитних війн;
  • інформаційно-психологічний вплив на образ бажаного майбутнього – за відсутності у громадян чітких уявлень про майбутнє, цілей, які можуть бу-ти досягнуті в перспективі, формується розкол, який позбавляє суспільство єдності та відкриває величезний простір для маніпуляції масовою свідомістю;
  • застосування «м'якої сили» – дискредитація влади в очах населення, як власної країни, так і інших держав спрямована на дестабілізацію або зміну владних режимів, набула великої популярності і визначає формати дій під-розділів інформаційної війни;
  • поширення чуток для формування певної громадської думки, з метою викликати певні дії та оцінки – це потужні інформаційна зброя, яку особливо активно почали використовувати у ХХ столітті в інтересах боротьби з політичними конкурентами;
  • атаки на національні цінності – ідентоцид, тобто знищення національної державної громадянської ідентичності країни суперника. Суть ідентоциду – переконання більшості народу своєї країни, а в ідеалі і частини народу супротивника в злих намірах супротивника;
  • застосування терору – велике значення для ведення війн набувають добровольці і найманці, готові в набагато більшій мірі ризикувати своїм життям, ніж військовослужбовці регулярних військ. Коли люди готові вмирати, з ними дуже складно боротися, незважаючи на багатократну технічну перевагу. Крім того, досвід бойових дій XXI століття показує, що багато ви-дів зброї, використовуваної регулярними військами, дуже швидко виявляється у нерегулярних формувань або терористів, що часто зрівнює шанси протиборчих сторін.

Ці та інші методи ведення інформаційного нападу застосовуються разом з економічною, фінансовою війною, а коли потрібно і зі збройним конфліктом. Особливістю сучасних інформаційних війн є їх надзвичайно швидкий розвиток порівняно з розвитком технологій традиційної війни. За останні два десятки років відбулися істотні зміні в доктрині інформаційної війни, тож ви-никає потреба у детальному розгляді методів ведення такої війни на конкретних прикладах.

Перша та друга російсько-чеченські війни – яскравий приклад з однієї сторони недооцінки та нехтування поняттям інформаційної війни, а з іншої – приклад успішного використання можливостей ЗМІ та їх вагомий вплив на подальший хід бойових дій.

Друга війна в Іраку (2003 – 2005 рр.) – яскравий приклад інформацій-но-пропагандистської та інформаційно-психологічної операцій із використанням усіх відповідних засобів, форм, прийомів (включно з недозволеними).

Російсько-грузинський конфлікт (2008 р.) виник через численні провокації як важливий елемент технологій і прийомів ведення інформаційних війн у політиці. Російська Федерація завдяки інформаційній обробці та використанню низки провокацій змусила діяти протилежну сторону по завчасно ро-зробленому плану, який за задумом призвів би до геополітичної поразки у регіоні. Вдало зманіпулювавши існуючими фактами, Росія внесла плутанину у світовий інформаційний простір, тим самим вигравши час для проведення запланованої операції та уникнувши суттєвих санкцій світової спільноти. Проте водночас війна мала й альтернативний вплив, цього разу на власне населення: демонстрація сили проти відносно слабкої суверенної держави  і швидка перемога у конфлікті здійняло піднесення рейтингів керівництва РФ та сприяло поширенню спотвореної форми патріотизму, де при зміненому векторі суспільної свідомості стало можливим виправдання війни проти мир-них країн-сусідів. Все це в майбутньому стане гірким прологом до конфлікту в Україні навесні 2014-го року.

Війна на сході України (2014 – наш час). Слід визнати, що Україна завжди була в інформаційному полі Російської Федерації й фактично не мала власної інформаційної політики. Майже всі міжнародні гарантії безпеки для України (зокрема в межах Будапештського меморандуму) виявилися недієздатними в умовах, коли агресором виступив один із гарантів – Російська Федерація [3, c. 6]. Визначаючи масштаби та серйозність цієї проблеми, доцільно привести слова головнокомандувача об'єднаних Збройних сил НАТО в Європі Ф. Брідлава: «Це найбільш дивовижний інформаційний бліцкриг, який ми коли-небудь бачили в історії інформаційних війн» [4].

Україні вдалося досить швидко адаптуватися і частково відреагувати на цей виклик. За короткий час вдалося мінімізувати вплив пропаганди країни-сусіда, а анексія та бойові дії за участі регулярних російських військ достатньо швидко допомогли відійти від звичних ілюзій. Проте, нажаль, відповідні українські структури не зуміли вчасно дослідити тенденції загроз суверенітету держави, не вдалось повторити інформаційний успіх Дудаєва в контексті доказів участі армії РФ у конфлікті й у повній мірі використати трофейні зразки російського озброєння та полонених для створення належної підтримки світової спільноти. Однак, аналогічно тому, як це відбулось з волонтерськими організаціями, успіх було досягнуто в іншому напрямку – розвідці на основі відкритих джерел або OSINT-розвідка (Open source intelligence). Цей вид розвідки не є чимось принципово новим, методи пошуку, збору та опрацювання інформації з загальнодоступних джерел широко використовувались і раніше, проте з розвитком технологій та збільшення маси-вів інформації у рази цей метод відкрив нові можливості. Так, після початку розглянутих вище подій було створено ресурси ІнформНапалм, що провів низку ґрунтовних досліджень участі підрозділів РФ у конфлікті, та центр «Миротворець», що займається збором даних про російських найманців. Значних успіхів у розвідці на основі відкритих джерел досяг проект Belling-cat, створений британським активістом Еліотом Хіггінсом, що за короткий час стала авторитетним військово-аналітичним джерелом у даній темі [5].

Останнім часом було створено низку освітніх проектів (наприклад OSINT Academy, організований Інститутом постінформаційного суспільства за сприяння фонду European Endowment For Democracy та Міністерства інформаційної політики України) та тренінгів, що мають на меті освоєння порівняно нової технології не тільки журналістами та блогерами, а й усіма бажаючими перш за все для розвінчування неправдоподібної інформації (так званих «фейків») та підвищення рівня ефективності інформаційного спротиву ворожій пропаганді.

Відтак, з кожним роком у будь-якому збройному протистоянні інформаційна складова стає все вагомішою. Стало можливим вести мінімальні бойові дії, що мали б максимальний ефект на ЗМІ. Середовищем, де зараз ведеться сучасна інформаційна війна, є інформаційний простір України. Складовою частиною цього простору є критично важливі телекомунікаційні системи [6], системи виробництва та промисловості. В інформаційному виробництві вплив на інформаційні ресурси має такі самі наслідки, як збої, аварії й диверсії у матеріальному виробництві.

Аналіз основних воєнних конфліктів останніх часів доводить суттєву трансформацію інструментів інформаційного супроводження бойових дій, а також жахливі наслідки нехтування концепцією ведення інформаційної війни, завчасної інформаційної підготовки населення та виправдання початку війн в очах світової спільноти, важливість контролю свого інформаційного простору, ефективності ведення симбіозу традиційної й інформаційної війн та зростання ролі розвідки з відкритих джерел.

Список використаної літератури:

1.  Панарин И. Информационная война и геополитика / Игорь Панарин. – М.: Издательство «Поколение», 2006. – 560 с.
2.  Галамба, М. Сутність, види та методи спеціальних інформаційних операцій / М. Галамба // Юридичний журнал. – 2007. – № 1. – С. 38 – 41.
3.  Бормовой Р. Новое слово в нашем лексиконе – «Гибридная война» / Р. Бормовой [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://3polk.com.ua/ articles/geopolitics/ novoe-slovo-v-nashem-leksykone-gybrydnaya-vojna.html.
4.  SACEUR: Allies must prepare for Russia ‘hybrid war’ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www.stripes.com/news/saceur-allies-must-prepare-for-russia-hybrid-war-1.301464.
5.  Рождественский И. Оружие массового обнаружения. Как обычный геймер создал проект Bellingcat и стал авторитетным военным аналитиком. / И. Рождественский. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: https://meduza.io/feature/2015/02/24/oruzhie-massovogo-obnaruzheniya.
6.  Кононович В.Г. Основні положення концепції інформаційної без-пеки телекомунікаційних мереж загального користування / Кононович В.Г., Тардаскін М.Ф. // Захист інформації. – 2006. – № 1(28). – С. 18 – 30.

Вы здесь: Home Доклады конференции Список докладов конференции (2016 г.) Дубовой Я.В. ТРАНСФОРМАЦІЯ МЕТОДІВ ВЕДЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ ВІЙН В СУЧАСНИЙ ІСТОРИЧНИЙ ПЕРІОД