СВОБОДА СЛОВА І ПРАВО НА ІНФОРМАЦІЮ. РОЛЬ ЗМІ 
У ФОРМУВАННІ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА
 
Кухарський Ігор Володимирович
 
студент 2 курсу Інституту кримінальної юстиції
Національного університету «Одеська юридична академія»
 
Варто першочергово зазначити, що проблематика питання щодо свободи слова та свободи вираження поглядів і своїх власних переконань у сучасних демократичних країнах сприймаються, власне, як аксіоми, тобто щось усталене та усім зрозуміле, однак, тим не менш, варто констатувати та вести мову про те, що дана проблематика у сучасних умовах розвитку держави і суспільства, є недостатньо розвиненою, особливо з точки зору захисту закону, тобто правового регулювання.
 
Однак, перш ніж перейти до визначення та виокремлення існуючих наразі сучасних проблем що стосуються даного основоположного принципу людини, та пов’язаних з ним, не менш важливих питань щодо права на інформацію та значення засобів масових інформацій (далі –ЗМІ) у формуванні інформаційного суспільства, слід, на мою думку, у першу чергу відзначити, що феномен терміну «свободи слова» існував і був широко поширеним ще за часів існування давньогрецьких держав-полісів. Зокрема, К. Куллє, досліджуючи питання функціонування засобів масової інформації в Давній Греції, відзначає, що «судячи з текстів висловлюватись можна було вільно [5, с. 82].
 
Отже, право на доступ до інформації є конституційним правом людини, яке передбачене і гарантоване статтею 34 Конституції України, а саме, право кожного на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань; право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір [1, Ст. 141].
 
Варто у даному аспекті зазначити, що саме положення Закону України «Про інформацію» встановлюють, що кожен має право на вільне одержання, використання, поширення, зберігання та захист інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Так, під інформацією Закон розуміє будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Реалізація ж права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб [2, Ст. 650].
 
Так само слід й зазначити, що із прийняттям Законів України «Про доступ до публічної інформації» вбачається гарантованість кожній особі у відкритості, доступності інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, шляхом вільного її отримання (через звернення чи через запит на інформацію) для забезпечення своїх потреб і законних інтересів [3].
 
Слід підкреслити особливе значення цього права: воно виступає елементом, який зв’язує усю систему основних прав і свобод. Тільки за умови його дотримання можна говорити про фактичну реалізацію особистих, політичних, соціальних, економічних, екологічних і культурних прав і свобод [6, с. 52].
 
Варто зазначити, що однією з перших країн, де право на інформацію та свобода вираження поглядів було закріплено конституційно, є Франція. Стаття 11 Декларації прав людини та громадянина, прийнята 26 серпня 1789 р., наголошує на тому, що «вільне вираження думок і поглядів є одним із найбільш дорогоцінних прав людини: тому кожен громадянин може вільно висловлюватись, писати і друкуватися, але відповідати за зловживання цією свободою у випадках, встановлених законом», яка була включена до Преамбули Конституції 1958 р., де наголошується, що «вільний обмін думками належить до найцінніших прав людини. Таким чином, усі люди можуть вільно висловлюватися, писати та робити публікації за умови, що вони відповідатимуть за будь-яке зловживання цією свободою у випадках, передбачених законодавством» [7, с. 196].
 
Тому, заключною тезою щодо характеристики права на інформацію, на мій погляд, має стати теза про те, що дане право є безсумнівно одним з найбільш важливих прав людини, й  його, власна  реалізація, забезпечення вільного доступу до інформації, що має суспільне значення, інформаційна відкритість органів влади є важливими умовами та критеріями функціонування саме правової, та демократичної держави, якою є наша держава, адже  реалізація цього права забезпечує реальну, а не тільки формальну участь громадян у житті держави.
 
Переходячи до питання щодо ролі ЗМІ у формуванні інформаційного суспільства, хотілося б у першу чергу відзначити, що у сучасних умовах розвитку держави, права та суспільства, ЗМІ, зважаючи на суспільну важливість, масовість та доступність, мають величезний вплив на усі, власне, процеси, що відбуваються в суспільстві, й особливо, що стосується звичайно до інформаційного спектру відносин. Так, залучаючи громадян до інформаційних відносин, ЗМІ формують певні ціннісно-смислові моделі для засвоєння суспільством і таким чином змінюють, загалом, аксіологічну картину соціуму. Здатність швидко охоплювати найбільш широкі аудиторії дає можливість сучасним мас-медіа трансформувати традиційну систему духовного виробництва в певному напрямі, з приводу чого в розвинутих суспільно-політичних системах панує теза, що той, хто володіє засобами масової інформації, володіє громадською думкою [9, с.1].
 
Варто констатувати, що в останні роки, спостерігається прискорення темпів розвитку інформаційного суспільства, зокрема мережі Інтернет. За оприлюдненими даними прес-служби ВГО «Рада з конкурентоспроможності індустрії інформаційно-комунікаційних технологій», на початок 2013 року доступ до мережі Інтернет мали 19,9 млн українців або 51 % жителів України. При цьому, 16 % домогосподарств мають широкосмуговий доступ до мережі Інтернет, а 20 % до послуг кабельного телебачення. Рівень проникнення рухомого мобільного зв’язку складає 121,8 % від загальної кількості населення України. Таким чином, за минулий рік кількість Інтернет-користувачів в Україні зросла на 34 %. Така динаміка свідчить про те, що дедалі більше наших співгромадян стає активними учасниками інформаційного простору. Вони є постійними отримувачами та носіями певних оцінок і позицій щодо суспільного життя, які розповсюджуються за допомогою соціальних мереж [11, с. 333].
 
Так, з огляду на вище зазначене, на мою думку, варто навести позитивний приклад «довготерпіння і толерантності» до ЗМІ у Сполученому Королівстві Велика Британія. Так, політичний скандал з незаконним збиранням інформації журналістами газети «News of the World» (входила до складу медіа-імперії News Corp. Руперта Мердока), що мав місце у 2011 році, вивів цю проблему на певний рівень суспільно-політичних відносин. В результаті було створено спеціальну слідчу комісію, яку очолив лорд-суддя Брайан Левесон (англ. Brian Henry Leveson). Не дивлячись на те, що у висновках комісії було зазначено на необхідності створення «сильного і незалежного наглядового органу за діяльністю ЗМІ, оскільки прийшов час, щоб політики виконали свої обіцянки і відставили в сторону свої особисті відносини з власниками та редакторами засобів масової інформації [4]», урядовці не підтримали цю позицію і відзначили, що подібні питання мають вирішуватись органами саморегулювання преси. Крім того, питаннями захисту суспільної моралі у Великобританії відповідно до компетенції також переймаються Відомство з питань стандартів реклами, Британський державний інститут сім’ї та батьківства та Британський комітет з класифікації фільмів. 
 
Практичним доказом ефективності діяльності Ради етики засобів масової інформації тієї ж Польщі свідчить факт закриття у червні 2012 року ранкової радіопрограми «Poranny WF» на варшавському радіо «Eska Rock». Рада визнала висловлювання радіоведучих цієї програми Фіґурського та Воєвудського проявом ксенофобії, разючої грубості і мовою ненависті після чого їх було звільнено з роботи, а програму закрито [10].
 
Отже, варто підсумувати та встановити, що значну кількість питань, пов’язаних із розвитком інформаційного суспільства, донині не врегульовано на законодавчому рівні. Це стосується, зокрема, проблем інфраструктури, діяльності ЗМІ, інформаційно-аналітичних установ тощо. Суттєвим недоліком чинного законодавства є те, що в ряді випадків воно носить надто загальний характер, не визначає шляхи регулювання проблем, що виникають під час використання інформаційного простору. Продовжує залишатись недосконалим понятійний апарат, що значно ускладнює реалізацію завдань та взаємодію суб’єктів інформаційної сфери. Відсутні чітко розроблені механізми оприлюднення державних рішень, що призводить до непоодиноких випадків, коли свою внутрішню і зовнішню політику роз’яснює не сама держава, а переважно, опоненти чинної влади. В результаті створюються умови, коли суспільство орієнтується на інформацію, яка носить заздалегідь упереджений характер, супроводжується відповідними коментарями, що, в кінцевому підсумку, впливає на загострення соціально-політичної ситуації в суспільстві.
 
Особливо ці процеси загострюються під час інтенсивного міжнародного інформаційного обміну через глобальні соціальні мережі, що посилює вплив електронних і друкованих ЗМІ на соціально-політичне та культурне життя країни, моральний стан суспільства [8, с. 62].
 
Однак ЗМІ можуть не лише консолідувати суспільство, а й відігравати деструктивну роль, підривати його соціально-психологічну стійкість шляхом створення і просування у масову свідомість негативних ціннісних образів, чужих вітчизняній культурі ідеалів і цінностей. Тому суспільство й держава повинні постійно дбати про нейтралізацію регресивних тенденцій в інформаційно-аксіологічному полі й мобілізовувати ресурсний потенціал ЗМІ для формування такої ціннісної системи, яка змогла б забезпечити духовну єдність суспільства. 
 
Список використаної літератури:
1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР// Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1996. - № 30. – Ст.141.
2. Про інформацію: Закон України від 02.10.1992 р. № 2657-XII// Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1992. - № 48. – Ст.650.
3. Право на доступ до інформації як елемент правового статусу особи: Роз’яснення  Міністерства  Юстиції  України від 03.05.2012 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/n0012323-12.
4. Британский судья приговорил прессу. Закон о СМИ расколол Великобританию // Коммерсантъ. – 2012. – № 228/П (5013). – 3 дек.
5. Куле К. СМИ в Древней Греции: сочинения, речи, разыскания, путешествия … / К. Куле; [пер. с фр. С. Кулланды]. – М.: Новое литератур.обозрение, 2004. – 256 с.
6. Перевалова Л. В. Конституційне право на інформацію та його реалізація в Україні / Л. В. Перевалова // Громадянське суспільство і права людини. – 2010. – С. 51–54.
7. Політанський В. Право на інформацію як фундаментальне право людини:досвід країн розвинутої демократії / В. Політанський // Вісник Національної академії правових наук України. - 2014. - № 1. - С. 195-203.
8. Почепцов Г. Г. Інформаційна політика [Текст] : навч. посіб. / Г. Г. Почепцов, С. А. Чукут. – К. : Вид-во УАДУ, 2002. – Ч. 1. – 88 с.
9. Самойлов О. О. Роль ЗМІ у процесі самоорганізації громадян на рівні місцевого самоврядування в Україні / О. О. Самойлов. // Політологічні записки. - 2013. - № 7. – С.1-7.
10. Радіопрограму, в якій образили українок, закрили [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://www.polradio.pl/5/38/Artykul/103918.
11. Гіда О. Ф. Щодо основних засад формування державної інформаційної політики / О. Ф. Гіда // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). - 2013. - № 1. - С. 333-341.
Вы здесь: Home Доклады конференции Список докладов конференции (2016 г.) Кухарський І..В. СВОБОДА СЛОВА І ПРАВО НА ІНФОРМАЦІЮ. РОЛЬ ЗМІ У ФОРМУВАННІ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА