КВАЛІФІКАЦІЯ ВИКРАДЕННЯ ІНФОРМАЦІЇ
ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ПРАВОМ УКРАЇНИ

Гуртовенко Олег Леонтійович

кандидат юридичних наук, доцент,
доцент кафедри кримінального права
Національного університету «Одеська юридична академія»

Зараз чимало українських юристів вважають, що інформація не є (іншими словами, фактично не здана бути) предметом злочинів проти власності. Тут маються на увазі загальні склади злочинів, передбачені Розділом VI Особливої частини Кримінального кодексу України [1] (далі – КК), і поведінка, яка підлягає кваліфікації за відповідними положеннями КК. Це, наприклад, крадіжка (ст. 185 КК), грабіж (ст. 186 КК), шахрайство (ст. 190 КК).

Представники юридичної спільноти, про яких йде мова, так обґрунтовують свою позицію. Зазвичай при вчиненні названих злочинів їх предметом були речі (іншими словами, предмет, тіло у фізичному сенсі цих слів). Тобто в зазначеному підході йдеться про матеріальне, як воно розумілося у вітчизняній філософії за радянських часів і розуміється в ній так само до сих пір. Ряд мислителів називають такі сутності словом «фізикальне», можливо, для того, щоби задля уникнення дискусій про природні характеристики фізичних силових полів і понятійне обслуговування таких полів спокійно позначати споріднені сутності, зокрема, зазначені поля одним вказаним словом. Згадані юристи зазначають, що інформація є не річчю, а характеристикою речі, і, отже, на їх думку, інформація фактично не здатна бути предметом аналізованих злочинів. Можна висловити версію, що такий підхід тією чи іншою мірою живиться укоріненим за часів існування СРСР поглядом, згідно з яким матеріальне є першорядним, а ідеальне – певною другорядною (другосортною) сутністю, яка в силу цього не заслуговує на особливу увагу. Проте, такий підхід визнавався невірним і за радянських часів, коли в межах матеріалізму стверджувалося лише те, що матеріальне є базисом, а ідеальне – похідною від нього надбудовою. В тому-таки вітчизняному кримінальному праві сформувалося характерне і для теперішньої української юриспруденції струнке вчення про склад правопорушення (зокрема, злочину), в якому об’єктивним і суб’єктивним характеристикам складу правопорушення (зокрема, злочину), на відміну від, наприклад, кримінального права значної частини штатів США, надається рівновелика (рівнозначна) роль. Можливо, зазначені фахівці не співвіднесли свою точку зору щодо інформації із поглядами на склад злочину, які вони, звичайно, поділяли і поділяють. Умовно можна навіть припустити, що на руку зазначеному підходу грають положення сучасних офіційних фізики і психології – академічних (традиційних) наук. Згідно із такими положеннями, як вважає більшість дослідників, інформація фізично неспроможна існувати без носія (характеристикою якого вона і є). При цьому в реальному (завершеному) виді інформація існує в психіці істоти (візьму за зразок людину) – у свідомості, інтелекті, розумі, а в потенційному виді інформацією на нинішньому рівні розвитку світобудови, людини і людства є характеристики сутностей, ще не відображені в психіці людини взагалі, конкретної людини, людства.

Тепер умовно припустимо, що точка зору зазначених юристів є коректною. При подальшому розгляді питання візьмемо злочин у виді викрадення майна, який de jure в закінченому виді характеризується наявністю обох зазначених нижче компонентів: 1) вилучення майна у його власника або правомірного користувача (далі – потерпілий); 2) потерпілий втрачає, як мінімум, фізичну можливість володіння таким вилученим майном (як-от: фактичну можливість доступу до зазначеного майна, фактичну можливість контролю його місцезнаходження).

Для простоти викладення матеріалу (вона не нашкодить змісту розмірковувань і висновків) я розгляну порушене питання, використовуючи (переважно) категорію крадіжки. При з’ясуванні того, яким злочином є крадіжка інформації, мабуть, перш за все, кидаються в очі комп’ютерні злочини. Подивимось, що можуть, образно кажучи, запропонувати відповідні положення Розділу XVI Особливої частини КК. Звернуся до тих із них, які певною мірою заслуговують зіставлення з поняттям крадіжки інформації. Копіювання інформації не полягає у вилученні інформації у потерпілого, оскільки в контексті складу такого копіюванні у потерпілого залишається хоча би один зразок (екземпляр) скопійованої інформації.

Втім, тут є тонкість. Розгляну ситуацію з такими характеристиками: 1) правопорушник вилучає носій з інформацією; 2) у потерпілого залишається така інформація. Для простоти аналізу використаю такі умови: у потерпілого залишається одна копія (іншими словами, один екземпляр) такої інформації; копія інформації, що залишилась у потерпілого, є з легкістю доступною для нього; 3) правопорушник усвідомлює характеристики ситуації, наведені в п. 2); правопорушник не ставить за мету вилучити обидві копії такої інформації.  Розглядувана ситуація кваліфікується як крадіжка носія інформації. Копіювання інформації зазвичай уявляється як поведінка, при якій не здійснюється вилучення носія інформації. Але як у випадку такого копіювання, так і в розглядуваній ситуації має місце співмірність інформаційної шкоди. Тому є сенс, застосувавши трансцендентальне тлумачення, виділяти два види копіювання інформації, і кваліфікувати розглядувану ситуацію також як копіювання інформації.

Результат знищення інформації і результат крадіжки інформації згідно із уявленнями про ці злочини відрізняються один від одного. При блокуванні інформації вона не вилучається у потерпілого. Не кажучи вже про те, що три зазначені комп’ютерні злочини, передбачені ст. 362 КК (тобто, принаймні, в Україні), характеризуються спеціальним суб’єктом – особою, яке має право доступу до відповідної інформації. Склади таких злочинів, як збут і розповсюдження комп’ютерної інформації, передбачених ст. 3612 КК, не характеризуються вилученням інформації у потерпілого, не охоплюють таке вилучення, а передбачена такими складами злочинів діяльність може бути de facto лише пов’язана з крадіжкою інформації. При витоку інформації (він є альтернативним компонентом злочину, передбаченого ст. 361 КК) в результаті діяння суб’єкта злочину, зокрема хакера, не відбувається вилучення інформації у потерпілого. Таким чином, розглянутий розділ КК не передбачає крадіжку комп’ютерної інформації.

Взагалі, КК передбачає багато злочинів, склади яких характеризуються тією чи іншою діяльністю, пов’язаною з інформацією, що не є дивовижним для суспільства, яке стрімко стає інформаційним все більшою і більшою мірою. Крадіжка інформації підпадає під ряд складів зазначених злочинів, як-от: шпигунство у виді збирання інформації (ст.ст. 111, 114 КК), порушення недоторканності приватного життя у виді збирання конфіденційної інформації про особу (ст. 182 КК), незаконне збирання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю (ст. 231 КК), збирання відомостей, що становлять службову інформацію, зібрану у процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни (ст. 330 КК), втручання в діяльність захисника або представника особи у виді збирання інформації, яка є їх професійною таємницею (цей склад злочину випливає із написаного в ст. 397 КК). Ясно, що всі ці злочини є не більш, ніж окремими випадками крадіжки інформації.

Тепер розглянемо таку ситуацію. Для крадіжки інформації правопорушник краде USB-флеш-накопичувач вартістю 400 грн., на якому міститься потрібна такому правопорушнику інформація, що належить, скажімо, підприємству (для простоти розгляну ситуацію, за якої у потерпілого не залишається копії інформації, що правопорушник ставить собі за мету і усвідомлює, що він досяг такої мети). Зазначена інформація цікавить правопорушника, оскільки являє собою ноу-хау в промисловій сфері (тут мова йде про випадок, в якому ноу-хау ще не встигли віднести до комерційної таємниці), первина ринкова вартість якого становить мільярд доларів США. Згідно із точкою зору, наведеною на початку цієї статті, крадіжка зазначеного USB-флеш-накопичувача як такого буде злочином (ч. 1 ст. 185 КК), а крадіжка зазначеної інформації – тільки деліктом (закінченим деліктом). Таке розуміння положень КК є дисбалансом у виді подвійних стандартів. Закони фізики, психології та інформатики не забороняють кваліфікувати крадіжку зазначеної інформації за ст. 185 КК. А врахування природних характеристик ситуації при системному цільовому тлумаченні законодавства України засвідчує, що така кваліфікація є правильною. Крадіжка є видом викрадення майна. Інформація відноситься до майна. Згідно із ч. 1 ст. 190 Цивільного кодексу України [2] (далі – ЦК) майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Власники, правомірні користувачі об’єктів права інтелектуальної власності, а також власники інформації, якій її власник ще не встиг надати статус об’єкту права інтелектуальної власності, мають майнові права. Інформація може мати вартість. Інформація (зокрема, персональні дані, як це засвідчено ринковими реаліями) може бути предметом договору купівлі-продажу. Згідно із ч. 1 ст. 139 Господарського кодексу України [3] майном у цьому кодексі визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення. Ці положення підтверджуються чималою низкою нормативно-правових актів. Існують методики визначення вартості інформації.

Здатні бути оціненими в грошовому еквіваленті і є предметом злочинів проти власності ідеї, наприклад, в сфері мистецтва (ідеї, з яких складаються, скажімо, літературні та художні твори), науки (наукові відкриття, ідеї, які може бути покладено в основу об’єктів патентного права), економіки (бізнес-плани, моделі бізнесу, моделі оптимізації оподаткування), розроблені соціальні норми (за рядом виключень), лікарська таємниця, нотаріальна таємниця, результати соціологічних опитувань, інсайдерська інформація, таємниця фінансового моніторингу, таємниця досудового розслідування і т. ін. Є розумним, що положеннями кримінального права про викрадення захищаються, наприклад, рукописи книг, наукові розрахунки, оскільки якщо станеться їх викрадення, та ще й у випадку їх існування в одному екземплярі, то матеріальну шкоду буде завдано, в першу чергу, через втрату інформації, а не її носія.

Список використаної літератури:

1.  Кримінальний кодекс України : Закон України від 5 квіт. 2001 р. № 2341–III // Офіційний вісник України. – 2001. – №  21. – С. 1. – Ст.  920.
2.  Цивільний кодекс України : Закон України від 16 січн. 2003 р. № 435–IV // Голос України. – 2003. – № 45.
3.  Господарський кодекс України : Закон України від 16 січн. 2003 р. № 436–IV // Голос України. – 2003. – № 49.

Вы здесь: Home Доклады конференции Список докладов IV конференции (2016 г.) Гуртовенко О.Л. КВАЛІФІКАЦІЯ ВИКРАДЕННЯ ІНФОРМАЦІЇ ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ПРАВОМ УКРАЇНИ