ПРАВА ЛЮДИНИ В УМОВАХ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА

Коваль В. О.

студент 4-го курсу соціально-правового факультету
Національного університету «Одеська юридична академія»

В умовах глобалізації інформаційного суспільства та активних євроінтеграційних процесів у нашій державі, великого значення набуває гармонізація національного та європейського законодавства, а також політичні напрями і пріоритети. Зважаючи на зобов’язання України перед Радою Європи та з урахуванням національних правових традицій, неприпустимим є послаблення захисту прав та свобод людини і громадянина, державних і суспільних інтересів.

В Європейському Союзі права людини є найвищими цінностями [1]. Декларативно наша Конституція підтримує зазначені цінності. Зокрема, стаття 3 Основного Закону визначає: «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави». Крім того, стаття 22 Конституції уточнює: «Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними» [2]. Одним із провідних напрямків розширення невичерпних прав громадян є права людини в інформаційному суспільстві.

Розвиток науки і техніки, особливо в галузі кібернетики, генетики, інформаційних технологій поклав початок формуванню специфічного і принципово нового покоління прав людини – соматичних прав. Ці права людини ґрунтуються на вільному виборі форми правомірної поведінки та стосуються визначення автономії особи як такої. Сьогодні як на міжнародному, так і на європейському рівні існують нормативно-правові обмеження соматичних прав людини [3]. На думку вчених, інформаційні права і свободи людини та громадянина відносяться до прав «першого покоління» – громадянських, політичних, які завжди визнавалися невід’ємною та обов’язковою частиною людської гідності [4]. Права і свободи людини в галузі інформації є важливим фактором, що визначає не лише умови існування певного індивіда, але є й багато в чому визначає долю політичного устрою держави.

Питання реалізації та захисту окремих видів прав людини у сфері інформації відбито в низці інших актів міжнародного права. Серед таких актів найбільш визначними є:

Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступу до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (підписана 28 червня 1998 р. у м. Орхус, Данія), яка визначає основні принципи надання громадськості екологічної інформації органами державної влади та місцевого самоврядування;

Конвенція про захист осіб стосовно автоматизованої обробки даних особистого характеру (підписана в Страсбурзі 28 січня 1981 р.), метою якої є забезпечення на території кожної держави-учасниці для кожної особи, незалежно від її національності або мешкання, поваги її прав і основних свобод, зокрема права на недоторканність особистого життя, стосовно автоматизованої оброблення даних особистого характеру, що її стосуються, та інші.

В Україні ключовими для визначення прав і свобод людини у галузі інформації є норми ст. 34 Конституції. Вона визначає право на свободу слова та право на інформацію, згідно з якими кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Так, у ч. 2 ст. 34 визначено, що основними змістовими елементами у сфері інформаційного суспільства є низка суб’єктивних прав, зокрема, «право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб» [2].

Крім того, конституційно гарантуються норми, спрямовані на обмеження інформаційного втручання в приватні справи особи з боку держави і третіх осіб. Ці норми мають насамперед захисний характер щодо конкретних правових відносин в інформаційній сфері. Гарантії права людини на невтручання в особисте життя базуються в першу чергу на нормі ст. 32 Конституції України, яка зокрема забороняє збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини [2]. Також нормами цієї статті визначаються основні механізми забезпечення такого права.

Ці та інші положення захисту інформаційних прав та свобод людини Конституції України відповідають основоположним міжнародним правовим нормам, державним і суспільним інтересам сьогодення інформаційного суспільства.

Учені вважають, що інформаційні права людини – це гарантовані державою можливості людини задовольняти її потреби в отриманні, використанні, поширенні, охороні й захисті необхідного для життєдіяльності обсягу інформації [5].

Усе викладене вище дає можливість сформулювати такі висновки щодо аспектів права людини в інформаційному суспільстві:

1) права людини в інформаційному суспільстві базуються на розумінні того, що вони спрямовані на задоволення інформаційних потреб та інтересів індивіда, які необхідні йому для нормального функціонування за дотримання моральних засад суспільства;

 2) з погляду міжнародного права до інформаційних прав суспільства слід віднести: свободу переконань та їх вільне волевиявлення; свободу шукати, отримувати й поширювати інформацію; право людини на захист від неправомірного інформаційного втручання (право на конфіденційність інформації щодо особистого життя) та інші [6];

3) вітчизняні конституційні норми визначають інформаційні права, які мають забезпечуватися державою;

4) українська нормативно-правова база стосовно прав людини в інформаційному суспільстві є сформованою, проте постає питання відсутності належної реалізації цих норм на практиці.

Саме держава має забезпечувати розвиток і функціонування інформаційного суспільства, свободу преси, інших засобів масової інформації та Інтернету. Держава зобов’язана висвітлювати через них відомості про стан справ у країні та дотримання прав і свобод громадян.

Список використаної літератури:

  1. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод: Редакція від 02.10.2013[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_004.
  2. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
  3. Мущак Н. Б. Концептуальні підходи до класифікації прав людини / Н. Б. Мущак // Часопис Київ. ун-ту права. – 2011. – № 2. – С. 298–301.
  4. Кормич Л. І. Права людини в інформаційній сфері: міжнародні стандарти та їх конституційні гарантії в Україні / Кормич Л. І.// Актуальні проблеми політики. – Одеса : Фенікс, 2011. – Вип. 43. – С. 69–79.
  5. Про закріплення права людини на інформаційну безпеку [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://naub.oa.edu.ua/2012/vyznachennya-ponyattya-informatsijni-prava-lyudyny.
  6. СавюкМ. Ф. Адміністративно-правові засади інформаційного суспільства : автореф.дис. …канд.юр. наук : 12.00.07 /Марина ФлорівнаСавюк. –Київ, 2016. – 19 с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.vmurol.com.ua/upload/Naukovo_doslidna%20robota/Specradi/Savyuk/Savyuk_dis.PDF.

Науковий керівник: доцент Трофименко О. Г.