ЕЛЕКТРОННИЙ ЦИФРОВИЙ ПІДПИС: СУЧАСНІ РЕАЛІЇ

Анісімова А. В.

студентка 4-го курсу соціально-правового факультету
Національного університету «Одеська юридична академія»

Зазвичай при наданні електронних державних послуг використовуються електронні форми, які дозволяють швидко передавати дані урядовим департаментам і надають користувачам можливість взаємодії з державними органами з будь-якої точки і в будь-який час.

Для заповнення електронних форм користувачеві необхідні:

·     програмне забезпечення для заповнення даних;

·     електронний цифровий підпис для посвідчення своєї особистості. Бажаючі можуть отримати такий підпис, звернувшись до відповідного урядового департаменту.

Як зазначено у Законі України від 22.05.2003 № 852-IV «Про електронний цифровий підпис» [1], електронний цифровий підпис є видом електронного підпису, що отримується у результаті криптографічного перетворення набору електронних даних, і за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки). Особливість даного підпису полягає у його походженні не з графічних зображень, а з математичних перетворень внутрішнього змісту документу, що, у свою чергу, гарантує непідробність електронного цифрового підпису та безпеку його використання.

Порівняно із електронним підписом у ЄС, рівень безпеки українського був занадто низьким [2]. Відповідно до Угоди про Асоціацію з Європейським Союзом Україна зобов’язалась провести реформи з розвитку електронних сервісів, спростити впровадження та застосування засобів електронної ідентифікації для надання електронних по­слуг. Саме з цієї метою був прийнятий Закон України «Про електронні довірчі послуги». З набранням чинності цього Закону 07.10.2018 втратить чинність Закон України «Про електронний цифровий підпис».

Відповідно до розділу VII Закону України «Про електронні довірчі послуги» «електронний цифровий підпис та посилений сертифікат відкритого ключа, що його підтверджує, використовуються користувачами електронних довірчих послуг, кваліфікованими надавачами електронних довірчих послуг, які продовжують їх обслуговувати, відповідно як кваліфікований електронний підпис та кваліфікований сертифікат електронного підпису до закінчення строку дії посиленого сертифіката відкритого ключа, але не пізніше двох років з дня набрання чинності цим Законом» [3].

У статті 1 цього Закону термін «кваліфікований електронний підпис» охарактеризовано як «удосконалений електронний підпис, який створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа» [3]. Кваліфікований сертифікат відкритого ключа видається кваліфікованим надавачем електронних довірчих послуг або засвідчувальним центром.

Електронний цифровий підпис нині, як і кваліфікований електронний підпис надалі, є інструментом автентифікації особи підписника електронного документа засобами ідентифікаційних даних, які він містить в собі. Електронна процедура автентифікації підтверджує фізичну, юридичну особу, інформаційну або інформаційно-телекомунікаційну систему та/або походження та цілісність електронних даних.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про електронні довірчі послуги» відносини у сфері електронних довірчих послуг охоплюють певне коло суб’єктів, а саме: користувачів електронних довірчих послуг, надавачів електронних довірчих послуг, органи з оцінки відповідності, засвідчувальний центр, центральний засвідчувальний орган, контролюючий орган. Чітке окреслення кола суб’єктів несе за собою таке ж чітке розмежування прав та обов’язків сторін даних відносин [3]. Це, в свою чергу, забезпечує механізм роботи системи електронної ідентифікації.

Отже, Україна робить впевнені кроки для вирішення неузгодженості термінологічної, юридичної та технічної сумісності з міжнародними стандартами, відповідності термінам Директиви ЄС, виробленню сумісних критеріїв та відповідності щодо правового статусу електронного підпису між Законом України і Директивою ЄС. Крім того, норми права у Законі України «Про електронні довірчі послуги» законодавчо врегульовуватимуть питання щодо надання держпослуг через мобільний телефон, інтернет-банкінг, використання пластикової ID-картки, яка зараз впроваджується замість паперового паспорту, щодо повсюдної ідентифікації громадян через повноцінний електронний підпис (особистий ключ) у чіпі ID-картки [2].

Будь-яка електронна звітність, підписана у цифровому вигляді, не потребуватиме подання паперового варіанта документа. Функціонування сучасної системи електронної ідентифікації та вільного обігу електронних послуг забезпечуватимуть рівні можливості для цілодобового доступу до електронних послуг та захист прав їхніх суб’єктів, гарантуватимуть доступність та можливість використання електронних послуг для людей з обмеженими фізичними можливостями, надаватимуть користувачам можливість вільного користування електронними послугами надавачами електронних довірчих послуг, розташованими як в Україні, так і в інших державах.

Список використаної літератури:

1.        Про електронний цифровий підпис: Закон України від 22.05.2003 р. № 852-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 36. – С. 276.

2.        Трофименко О. Г. Електронне врядування в Україні у контексті розвитку інформаційного суспільства / О. Г. Трофименко // Порівняльно-аналітичне право. – 2016. – № 1. – С. 235–238.

3.        Про електронні довірчі послуги: Закон України від 05.10.2017 р. № 2155-VIII // Відомості Верховної Ради України. – 2017. – № 45. – Ст. 400.

Науковий керівник: доцент Трофименко О. Г.