ІНФОРМАЦІЙНІ ОПЕРАЦІЇ: СУЧАСНИЙ СТАН, СПРЯМОВАНІСТЬ, МОНІТОРИНГ ТА ПРОТИДІЯ

Дубовой Ярослав Володимирович
 Симанчук Діана Сергіївна

студенти 2-го курсу Інституту інформаційної безпеки, радіоелектроніки та телекомунікацій
Одеського національного політехнічного університету

Однією з ключових проблем сучасного інформаційного простору України є питання виявлення та протидії інформаційним операціям як однієї зі складових розпаленого збройно-інформаційного протистояння. Інформаційна боротьба проти України охоплює одразу декілька критично важливих напрямів, що створює низку загроз національній безпеці та інформаційному суверенітету держави в цілому, а отже вимагає модернізації наявних та розробки нових методів виявлення та протидії таким операціям.

Державна нормативна-правова база з питання протидії інформаційним кампаніям є порівняно сформованою, як для країни, що зіштовхнулася одразу с багатьма неочікуваними викликами та проблемами в сфері інформаційної безпеки, проте вона не є вичерпною.

Так, в Законі України «Про оборону України» закладено правові чинники щодо захисту інформаційного простору держави, створення розвинутої інфраструктури в інформаційній сфері, входження країни до світового інформаційного простору. Власне оборона держави в ньому розглядається як комплекс військових, дипломатичних, економічних, політичних, інформаційних та інших заходів.

Ще в Доктрині інформаційної безпеки України 2009 року серед основних реальних і потенційних загроз інформаційній безпеці країни у внутрішньополітичній сфері названі деструктивні інформаційні впливи, у тому числі із застосуванням спеціальних засобів, на індивідуальну, групову і громадську свідомість, а також поширення суб'єктами інформаційної діяльності перекручувань, недостовірної та упередженої інформації.

У цьому ж документі інформаційні операції розглядалися як сукупність основних методів радіоелектронної війни, комп'ютерних мережевих операцій, психологічних операцій, військових дій і операцій по забезпеченню безпеки з метою впливу, руйнування, спотворення інформації, необхідної для прийняття супротивником рішень, а також захисту своєї інформації [1].

У сучасній Доктрині інформаційної безпеки України від 25.03.2017 узагальнюється практичний досвід війни та значно розширюється поняття сучасних загроз національним інтересам та національній безпеці України в інформаційній сфері, визначено завдання щодо протидії інформаційній агресії, включно із захистом громадян від негативного інформаційного (у тому числі психологічного) впливу супротивника.

Розрізняють такі форми ведення інформаційної боротьби [2]:

  • інформаційна кампанія (носить переважно довготерміновий перманентний характер і залежить від цілей кампанії та поточної ситуації);
  • інформаційна операція (від одного до декількох місяців);
  • інформаційна акція (від декількох тижнів до декількох місяців);
  • інформаційна атака (від декількох днів до тижня).

Інформаційні операції є найбільш вагомими з цих форм. Завдання інформаційних операцій полягає в маніпулюванні масовою та індивідуальною свідомістю з метою внесення певних ідей і поглядів, послаблення або знищення існуючих переконань та основ у суспільстві, дезорієнтації та дезінформації, залякуванні мас – створенні так званого «контрольованого хаосу», з якого маніпулянт тим чи іншим чином пропонує корисний для себе вихід.

Як основа сучасних спеціальних інформаційних операцій використовуються принципи, які вже підтверджені практикою [3]:

  • безперервне здійснення психічного тиску на об’єкт у вигляді пропаганди;
  • орієнтування пропаганди на певну цільову аудиторію;
  • спрямованість інформаційного впливу на емоції, а не на розум людини;
  • використання сучасних технологій при прямому впливі на підсвідомість.

В інформаційному просторі досить часто створюються контексти для майбутніх дій у фізичному просторі, що достатньо яскраво підтверджує операція з анексії Криму. Тоді ЗМІ утримували, посилювали та тиражували виключно одну точку зору на події, що створило необхідну одностайність у рамках масової свідомості, а будь-які альтернативні інтерпретації просто виштовхувалися за межі доступності для звичайного споживача [4].

Інформаційні операції можна визначити як сукупність заходів впливу, інформаційних ударів порівняно короткочасного характеру, спрямованих на конкретний сегмент інформаційного простору супротивника.

Сучасну спрямованість інформаційних операцій проти України можна умовно класифікувати наступним чином:

  • операції, спрямовані на особовий склад Збройних Сил України, інших збройних формувань та правоохоронних органів (силових структур України);
  • операції, що розраховані на створення та посилення розколу у суспільстві між керівництвом, державними органами та її населенням;
  • інформаційний вплив та психологічна обробка населення окупованих територій;
  • нав'язування світовій спільноті точку зору щодо угодної для керівництва РФ картини про події в Україні;
  • операції, що мають на меті вплив на світову спільноту, але спрямовані на зрив проектів надання Україні різноманітної матеріально-технічної допомоги.

Додаткові труднощі викликає той факт, що вітчизняний науковий доробок на тему інформаційних операцій, як і значна частина методологічної літератури з інформаційної безпеки, детально розглядає методи інформаційного наступу, однак темі боротьби з ними приділено значно менше уваги. Наукові ж праці, які здійснюють аналіз інформаційного протистояння в Україні, почали з’являтися порівняно нещодавно і ще не отримали відповідного поширення.

Проблематика моніторингу та захисту від інформаційних операцій зумовлена тим, що протидія їм здебільшого неможлива на підготовчому етапі проведення операції, адже через принципову відсутність інформації у відкритих джерелах виявити загрозу, коли вона ще не дійшла активних фаз, можна лише агентурним шляхом.

Отже, заходи щодо захисту інформаційного простору держави від інформаційно-психологічних операцій доцільно розділити на заходи з попередження умов здійснення, заходи моніторингу та заходи припинення таких операцій [5].

Попередження умов проведення інформаційних операцій має сенс на підготовчому та початковому етапі, моніторинг та виявлення загроз – на початковому та основному етапі, а заходи стосовно захисту та протидії охоплюють ще й завершальний етап, якщо дії під час двох попередніх фаз не досягли потрібного результату, проте їх ефективність у цій фазі істотно менша.

Оскільки інформаційна операція має прихований характер впливу, то це зумовлює один з варіантів протидії, а саме завчасне інформування про наявність ворожої операції взагалі. Адже, якщо об'єкт впливу зрозуміє, що проти нього здійснюється або здійснювався спеціально підготовлений інформаційний вплив, він завжди може знайти можливість йому протидіяти, наприклад, ігнорувати певні повідомлення або значно посилити пильність.

На підставі того, що початкова фаза операції включає створення або використання інформаційного приводу, виникає потреба у безперервному пошуку нових джерел інформаційно-психологічної напруженості, виявленні та усуненні вразливостей, сприятливих умов для проведення ворожих інформаційних операцій, виявленні та усуненні деструктивних суб’єктів усередині держави, протидії створенню негативного образу країни тощо.

Основний етап передбачає велику кількістю однотипних публікацій, повідомлень та заяв (що є однією з головних ознак ведення інформаційної операції), а отже методами протидії у цій фазі має бути нейтралізація або знищення джерел ведення інформаційних операцій. Також доцільним було б створення адекватної аргументної бази для нівелювання досягнень ворога, як у внутрішньому інформаційному середовищу країни, так і на міжнародній арені.

Провівши аналіз подій останніх кількох років слід зазначити, що перспективним завданням є створення спеціалізованої національної та міжнародної систем, які б відстежували б кількість, зміст, напрям, територіальну націленість інформаційних операцій та опосередковано вказували б на зацікавлену сторону інформаційних повідомлень. Актуальність цього пояснюється значною кількістю замаскованих інформаційних атак та провокацій, спрямованих у тому числі і на країни-сусідки України, або ж на їх стратегічних союзників. Це наочно демонструє приклад Польщі, відносини з якою Росія неодноразова намагалася й намагається порушити через активність сил всередині цієї країни, які фінансуються тими чи іншими шляхами з РФ. У цьому випадку комплексна боротьба проти країни-партнера може лише піти на користь ворогу, що й зумовлює перспективність систем, які віднаходили та нейтралізували б першоджерела інформаційних операцій.

Як підсумок зазначимо, що поставлені перед державою виклики у сфері захисту свого інформаційного простору можливо вирішити завдяки впровадженню комплексного державного підходу стосовно превентивних заходів, моніторингу, виявленню та протидії інформаційним операціям, підняттям рівня медіа-культури суспільства, а також оновленням наукової та нормативно-правової бази відповідно до сучасних реалій.

Список використаної літератури:

  1. Доктрина інформаційної безпеки України // Офіційний вісник України від 20.07.2009 р. – № 52. – С. 7. – Ст. 1783.
  2. Левченко О. В. Форми ведення інформаційної боротьби: практичний підхід до понятійного апарату. / О. В. Левченко // Наука і оборона. – 2013. – № 3. –
    С. 36–40.
  3. Якименко Ю. М. Создание универсальной системы ведения специальной информационной операции / Ю. М. Якименко // Сучасний захист інформації. – 2015. – № 3. – С. 85–92.
  4. Почепцов Г. Г. Информационные операции и Крым: причины и следствия. / Почепцов Г.Г. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://osvita.mediasapiens.ua/ethics/manipulation/informatsionnye_operatsii_i_krym_prichiny_i_sledstviya_chast_2/.
  5. Левченко О. В. Система заходів протидії інформаційним операціям / О. В. Левченко // Збірник наукових праць Харківського університету Повітряних Сил. – 2016. – Вип. 3. – С. 57–60.
Вы здесь: Home Доклады конференции Список докладов V конференции (2017 г.) Дубовой Я. В., Симанчук Д. С. ІНФОРМАЦІЙНІ ОПЕРАЦІЇ: СУЧАСНИЙ СТАН, СПРЯМОВАНІСТЬ, МОНІТОРИНГ ТА ПРОТИДІЯ