Москалюк В. А.

студент 2-го курсу Інституту прокуратури і слідства НУ «ОЮА»

Науковий керівник: к.т.н., доцент Задерейко О.Б.

ДОНЕСЕННЯ ДЕЗІНФОРМАЦІЇ ДО АУДИТОРІЇ ТА БОРОТЬБА З НЕЮ

Держава для свого активного, стабільного розвитку повинна забезпечувати безпеку у всіх сферах, що відносяться до її компетенції. Так захист інформаційної безпеки закріплено в ч.І ст.17 Конституції України: «захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього українського народу» [1]. Законодавець розглядає на одному рівні інформаційну безпеку разом з невід'ємними атрибутами державності (суверенітет і територіальна цілісність).

У зв’язку з стрімким розвитком інформаційних технологій розпочалося їх стрімке застосування у таких сферах, як фінанси, зв'язок, транспорт, високотехнологічні виробництва (особливо атомні, хімічні тощо), державні системи управління і та ін. Будь-яка диверсія у наведених сферах життєдіяльності держави й суспільства може призвести до тяжких наслідків, паралізувати, як ординарні, так і складні системи керування, збройні сили і спеціальні служби, спровокувати руйнівні аварії на екологонебезпечних об'єктах [2].

У зв’язку з цим постає актуальна проблема забезпечення безпеки в інформаційній сфері. Активно вивчаються наявні та розвиваються нові методи забезпечення інформаційної безпеки, що є важливим завданням держави [3]. У загальному випадку є такі заходи для забезпечення захисту інформаційного простору України:

  • вжиття комплексних заходів щодо захисту свого інформаційного простору та входження України у світовий інформаційний простір;
  • виявлення та усунення причин інформаційної дискримінації України;
  • усунення негативних чинників порушення інформаційного простору, інформаційної експансії з боку інших держав;
  • розробка й упровадження необхідних засобів та режимів отримання, зберігання, поширення й використання суспільно значущої інформації, створення розвиненої інфраструктури в інформаційній сфері.

Перелічені заходи містять глобальний характер і повинні вирішуватись на законодавчому рівні Верховною Радою України, чи на підзаконному рівні Кабінетом Міністрів України.

Постає питання: "Що може зробити пересічний громадянин для того, щоб долучитись до забезпечення інформаційної безпеки України?". На мою думку, мінімальним вкладом буде вміння відрізнити інформацію від дезінформації, оскільки, остання наносить найбільший збиток.

Розглянемо, що ж таке дезінформація. Дезінформація – введення в оману невірною інформацією [4]. Як зазначалось, найбільшу загрозу інформаційній безпеці несе дезінформація.

Завжди важливим було питання, як донести певну хибну інформацію до слухачів в такому вигляді, що б вона була беззаперечною істиною.

Ознайомимось з найпростіших методів, за яким дезінформація доноситься до аудиторії. Для цього розглянемо стандартний інформаційний ланцюг. Він складається у вигляді набору таких компонентів:

В свою чергу, дезінформаційний ланцюг будується на заміні одного, чи декількох компонентів на псевдо компонент (саме той, який буде нести "потрібну інформацію") [5].

Але постає проблема, що не завжди слухач сприйме правильно ту інформацію, яка йому подається. Наприклад якщо споживач відчуває на певний момент дефіцит інформації.

Тоді даному слухачеві допомагають не відчути даний дефіцит, додаючи ще одне джерело інформації, яке доповнює перше, що цілком не задовольняло:

Дезінформаційний компонент достатньо часто використовують при вирішенні військових, або мирних (наприклад виборчих задач). У дезінформації для збереження її ефективності обов’язково повинні бути корені інформації (тобто вона повинна базуватись на правдивій інформації, яку вона буде "викривляти").

Як зазначав С.Г. Корконосенко: "Дезінформація є дезінформацією, коли вона подається в контексті правди" [4].

Основним інструментом дезінформування звичайно є засоби масової інформації - друковані засоби, радіо, телебачення, інтернет [6].

Все більше і більше інформації люди отримують з інтернету: он-лайн журналів, блогів, соціальних мереж. Саме тому потрібно кожному запобігати певних заходів за для зменшення кількості дезінформації.

Можна виділити декілька найбільш простих (оскільки порушення ланцюгів донесення дезінформації є надто складним завданням для пересічного українця), а саме:

  • Утриматись від поширення інформації з анонімних джерел;
  • Поширювати лише ту інформацію, яку ви отримали від очевидців подій;·При можливості підтверджувати свою інфрмацію фото та відео матеріалами. Якщо Ви користуєтесь чиїмось матеріалами, піддавати їх ретельному аналізу;
  • Не поширювати інформацію типу «в Києві спалили 80 машин», якщо у вас немає доказів про спалення всіх 80 машин;
  • По можливості спиратись на факти підтверджені офіційними виданнями державних структур, чи їхні акти, постанови (у випадку, якщо ваша інформація стосується даних структур);
  • Вести список джерел інформації;
  • Не поширювати інформацію з ненадійних джерел;
  • Намагатись відслідковувати дезінформацію в мережі, та розміщувати посилання на сайти, сторінки в соціальних мережах і т. д., яким не можна довіряти.

Таким чином, забезпечення інформаційної безпеки пересічної людини є важливим завданням для держави, та кожен з нас може вносити свій внесок для покращення становища.

На мою думку, держава повинна не лише на високому рівні забезпечувати інформаційну безпеку її громадян, а також надати правову та матеріальну базу для того, що б кожен бажаючий міг долучитись до даного процесу. В свою чергу, кожен з нас має право обмежитись від поширення дезінформації та тим самим намаючись зменшити до мінімуму кількість недостовірної інформації.

Література

  1. Конституція України від 28 червня 1996 р // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 30, ст. 17.

  2. Богуш В. Інформаційна безпека держави/ Володимир Богуш, Олександр Юдін,: Гол. ред. Ю. О. Шпак. -К.: "МК-Прес", 2005. -432 с.

  3. Проблемные аспекты регулирования информационных потоков в виртуальной среде интернет и тенденции их развития. - [Электронный документ] – Режим доступа: http://zadereyko.info/moi_ p ublikacii/regulation_information.htm

  4. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. Бусел В. Т. – К.; Ірпінь: ВТФ „Перун”, 2003. С. 1245.

  5. С. Г. Корконосенко. "Журналистика": Учебник для студентов вузов Ред. -сост. - СПб.: Знание, СПбИВЭСЭП, 2000. - 272 с.

  6. Варій М. Й. Політико-психологічні передвиборчі та виборчі технології: Навч.-метод. посіб. – К.: „Ельга, Ніка-Центр”, 2003. – С. 270.

Вы здесь: Home Доклады конференции Список докладов II конференции (2014 г.) Москалюк В. А. ДОНЕСЕННЯ ДЕЗІНФОРМАЦІЇ ДО АУДИТОРІЇ ТА БОРОТЬБА З НЕЮ